Конференція за підсумками останнього київського кіно-, вiдеофестивалю «Відкрита ніч», що відбулася в приміщенні Республіканського планетарію, пройшла, можна сказати, практично у близькому, цеховому спілкуванні. Студенти кінофакультету і молоді режисери, керівництво фестивалю і десяток журналістів — цим, у принципі, коло зацікавлених осіб вичерпувалося. Проте, незважаючи на таку камерність події, цю зустріч, — природно, з деякою обережністю і обмовками, — можна було б назвати акцією надії. Адже почалася вона з розмови про найхвилюючiшу, мабуть, на сьогодні для молодих кіношників подію — успіх нашого студента, Тараса Томенка, на останньому міжнародному кінофорумі у Берліні. Відповідно, була продемонстрована короткометражка Тараса «Тир», відзначена вищою нагородою «Панорами» Берліналле. Програму конференції склали також фільми-призери «Відкритої ночі». З авторами більшості картин, тими ж студентами, можна було поспілкуватися безпосередньо тут же. Незалежно від якості їхнiх робіт, все ж відрадно, що в Україні все ще знімається кіно і що молоді режисери, які займаються цією малоприбутковою справою, досить упевнені у своєму майбутньому.
Підстави для такої впевненості є. Наприкінці програми були показані уривки з нового фільму недавнього випускника кінофакультету Олеся Саніна «Мамай». Усупереч далеко не блискучому стану справ у кіногалузі, Олесь робить серйозні авторські картини, знаходячи для цього досить часу, сили і можливостей. «Мамай» в цьому ж ряду — новий рівень: повнометражний екранний епос, який, судячи з продемонстрованих фрагментiв, може стати (нарівні з недавно завершеними «Мийниками автомобілів» Володимира Тихого) подією кінематографічного сезону.
Тож зараз, серед тривог не в міру тривалого «перехідного періоду», у нас все-таки є надія на народження нового українського кіно, не обтяженого родовими прокляттями минулих невеселих днів.
