Протягом останніх трьох років співачка частіше була пацієнткою різних клінік і інститутів. Тяжка хвороба забирала сили, але не зломила Раїсу Опанасівну. У цій боротьбі їй допомагав чоловік Микола Михайлович, який жодного дня не залишав дружину. Величезна сила волі співачки, майстерність наших і німецьких лікарів, моральна підтримка колег по сцені й усіх людей, які відгукнулися на заклик про допомогу, що пролунав по радіо й телебаченню, зробили диво. «Сьогодні я відчуваю себе щасливою. Можу співати, ходити, думати про плани на завтра, — зізнається Раїса Опанасівна. — Вперше вийшовши на сцену після тривалої хвороби на фестивалі «Полтавська ліра», я після шквалу оплесків зрозуміла, як скучила за сценою, за спілкуванням з глядачами».
Шлях до Олімпу в Раїси Кириченко був не таким уже й рівним, як здається на перший погляд. Доводилося крок за кроком підійматися до вершин успіху, іноді падати, починати з нуля. Вісімнадцять років її ім'я було тісно пов'язано з Черкаським народним хором. Звання заслуженої артистки отримала як його солістка. Поступово стала розуміти, що буксує, треба шукати нових форм виконання пісні. Довгі дні й ночі обмірковувала свій подальший шлях. Але варто було співачці лише натякнути, що хоче піти, як надійшло попередження: «Вважаєте, що зіркою стали? Свій ансамбль хочете створювати? Нічого з цього наміру не вийде!» Пройшла декілька разів по колу, оббиваючи пороги, всюди натикалася на стіну нерозуміння. Більше того, будь- яка ініціатива сприймалася вштики. Бачачи, що їй «перекривають кисень», ставлять палиці в колеса, Раїса Опанасівна й Микола Михайлович приймають рішення поїхати з Черкас. З тієї пори Полтава стає їхньою домiвкою. Тут з'являється ансамбль «Русава», з яким вони об'їхали не тільки всю Україну, але й країни далекого зарубіжжя: Канаду, Німеччину, США.
Пісні «Мамина вишня», «Хатина моя, біла хатина», «Козачка» невіддільні від її імені. Співачка не любить пишномовних слів, до кожного виступу готується як до єдиного. Ось за лаштунками вона спирається на руку чоловіка (болять ноги, паморочиться в голові). Але варто зазвучати першим акордам мелодії, й на сцену виходить сильна, ніжна й дуже красива жінка. Голос Раїси Опанасівни легко впізнати, його не сплутаєш ні з чиїм. «Доки публіка хоче мене слухати, я співатиму. Побувавши біля останньої межі, розумієш, яка дорога кожна хвилина, мить, — розповідає Р. Кириченко. — Треба поспішати все встигнути. Любов слухачів — дорого коштує! Я не можу підвести їх. Мені гріх скаржитися на долю. З Миколою Михайловичем прожили разом і в горі, і радості 35 років. Таке кохання, як у нас, буває, напевно, раз на сторіччя! І нехай Бог не дав нам дітей, зате ми повністю розчинилися одне в одному й у творчості».
Нині у поружжя з'явилися ще одні турботи. Цього разу приємні. У Києві їм виділили квартиру. Тепер не доведеться відчувати незручності, живучи в готелі. Щоправда, житло хоча й у престижному районі, але вимагає ретельного капітального ремонту. А це, враховуючи витрати на ліки під час післяреабілітаційного періоду для співачки, їм поки що не під силу. Хоча Раїса Опанасівна не нарікає, вважаючи, що головне — якомога швидше стати на ноги, а решта додасться.
