Революцію творять щирі люди. Задумують, можливо, не вони, але здійснюють — прості та віруючі. Сьогодні ми згадуємо про помаранчеву революцію як про щось святкове та насправді щире в нашій досі нещирій країні. Сьогодні ми, як і французи двісті років тому, за правом і гордо можемо звертатися одне до одного «громадянин!»
Революція неможлива без героїв, які її творять, і без тих, хто все це може відобразити та передати нащадкам. У нас одними з перших, хто вирішив приміряти на себе роль добродіїв Гюго, Веллса та Бонч-Бруєвича, тобто донести громадянам правду про революційні події минулого року, став Фонд розвитку українського кіно, Національна кіностудія ім. О. Довженка та корпорація NAIPEC (Канада). Днями в київському кінотеатрі «Україна» відбулася прем’єра документального фільму «Україна — прорив до демократії», режисером якого стала Людмила Немиря, оператори — Андрій Любченко, Сергій Ножечкін, Олександр Тименко. У ньому, як у комп’ютерній покроковій стратегії (є такий тип ігор), розповідається про шлях українців до демократії. Фільм почали знімати в перший день революції, але він містить усі резонансні події президентських перегонів, починаючи з того моменту, коли Ющенко на Співочому полі в Києві проголосив про свій намір іти в президенти. І понеслося... Автори ще раз воскресили в пам’яті найрезонансніші події минулого року. Стеження за Ющенком у Криму, перекриті хурами дороги, отруєння Ющенка діоксином, розтягненого на цитати Ківалова, луганські перли провладного кандидата й далі — за текстом. Від вируючого, сп’янілого емоціями Майдану, чуток про російські спецслужби, блокування держоб’єктів і квіти в щитах міліції аж до інавгурації нового Президента. Оповідання раз у раз від закадрового тексту переходило на синхрони основних дійових осіб помаранчевої революції. Коментували й згадували ті події Петро Порошенко, Микола Томенко, Юлія Тимошенко... Попутно автори намагалися донести до нас і залаштункові «розклади» тогочасної влади, проте вже без пояснень останніх. Стосовно екс-президента здебільшого звучала одна фраза: «Леонід Кучма — мовчить...»
Враження від фільму склалося неоднозначне. «Україна — прорив до демократії» — мов хрестоматія для старших класів, яку мені доводилося вивчати в школі. Із тих хрестоматій, які збереглися з радянських часів, де в розділі української літератури ХХ століття не було творів Василя Стуса та Василя Симоненка, наприклад. Бо якщо революцію роблять люди щирі, то підручники історії, як правило, ні. Начебто фільм цілком толерантний і в кращих традиціях класичного репортажу фактологічний і без «розмірковувань», але вже надто скромно представлена переможена сторона. Та й у фільмі вона була присутня як біло-блакитне тло неба, яке ми малювали в дитинстві, щоб підвісити на нього величезне сонечко з промінчиками, що розходяться по всьому малюнку. А може, «прорив до демократії» і має такий вигляд? Утім, це — суб’єктивна думка.
Напередодні прем’єри в «Україні» відбулася презентація кінострічки в одному із столичних клубів . На ній були присутні й деякі з героїв фільму. Нинішній секретар РНБО Петро Порошенко подякував усьому народу України за те диво, яке він, тобто народ, здійснив, і наголосив, що в кабінетах багатьох нинішніх керівників країни на стіні висить не портрет Президента, а фото помаранчевого Майдану, як зайве нагадування чиновникам, заради кого і в ім’я чого все робилося. Виступив і міністр МНС Давид Жванія: «Ми вже два місяці як чиновники. Дякуємо, що ви нагадали нам про ці події. Це дуже великі емоції і величезний стимул для того, щоб ми не залишалися сухими чиновниками». Сподіваємось на щирість.
