У ці дні в Німеччині футбольне все. Немає жодного приміщення, хоч це кірха (церква), хоч аптека, хоч банк, хоч дитячий садок, де б не було футбольної символіки. Звісно, на чільному місці атрибути національної команди Німеччини, починаючи із футболок десятків моделей і закінчуючи прапорцями із спеціальними вставками, які дозволяють прикріпляти прапорець до бокового скла автомобіля, того, що на дверцятах. Скромно, дешево і технологічно.
Окрім німецької, можна побачити ще багато всякої атрибутики. На першому місці йде бразильська, далі італійська, аргентинська і так далі. Футбол і мода, футбол і бізнес пов'язані тут давно і серйозно. Але що цікаво — символіки команди США, окрім магазинів фірми, яка цю команду вдягає, немає ніде. Не тому, що Америка — непопулярна країна. І у футболі вона поки що ніхто. А значить, і у футбольному бізнесі теж. Щоб бути в ньому, слід показати результат. Щось обов'язково виграти!
Впродовж Кубка світу, а може і раніше, не бачив, у Німеччині всюди нагадують про історію всесвітньої футбольної першості. Показують по телевізору епізоди турнірів аж від 1930 року. Матчі, голи, футболісти, тренери... У магазинах повно книжок, відеокасет і дівіді-дисків із друкованою, ілюстрованою, документальною історією Кубка світу. Звіряючи цю історію з тим, що знаю сам, переконуюсь, що подробиці турнірів цікаві тільки знавцям і фанатам. Решту народу цікавлять переможні голи, найдраматичніші епізоди і, звісно, герої фіналів! Пеле, Марадона, Мюллер, Чарльтон, Зідан, Россі, Клінсманн, Роналдо... Ці і ще з два десятки імен уже назавжди у футбольній історії. Інші забуті. Місця у цій історії занадто мало. Вміщаються тільки найзаслуженіші.
У нашого футболу — своя історія Кубка світу. Можна рахувати її від збірної СРСР, у складі якої на фінальних турнірах Кубка світу завжди грали представники України. А можна і не рахувати, а починати історію наших світових фіналів із червня 2006 року. Бо ж чемпіоном світу команда нашої колишньої батьківщини не була, у фіналах не грала. Значить, історії, якщо рахувати за найвищими мірками, як такої немає. Цю історію слід створити, і створюється вона сьогодні на наших з вам очах.
Я навмисне так довго підходив до теми виступу команди України на кубку світу. Мета — оцінити гру нашої національної команди саме з історичної точки зору. Ну дуже вже не хочеться обговорювати подробиці зіграних матчів, помічати хороше і вказувати на недоліки. Для цього у нас буде ще багато часу, бо ж Кубок світу проходить раз на чотири роки. Повірте, що вже за рік ніхто не пам'ятатиме, що і як було в іграх України з Іспанією, Саудівською Аравією, Тунісом, Швейцарією. Залишаться лише результати. Навіть підсумкові протоколи із статистикою ігор будуть лежати, нікому не потрібні, десь у кутку комп'ютерної памяті.
Що залишиться? Залишиться результат першого в історії незалежної Україні виступу національної футбольної команди у фінальному турнірі Кубка світу. Ми запам'ятаємо перемоги і поразки, не забудемо, якої стадії турніру ми досягли аби це стало точкою відліку до нового старту у світовій першості. Ми будемо тепер дивитися на наш футбол не просто так, а як на один із найрезультативніших у світі. Навмисне не кажу «один із найсильніших» чи «один із найкращих», бо найкращим і найсильнішим буде чемпіон світу. Всі решта стартуватимуть із позицій, які вони здобули на футбольних полях Німеччини у червні 2006 року.
Вже у суботу наша збірна перетнула межу, яка відділяє на турнірі «просто учасників», які поїхали додому після змагань у групах, і тих, хто пройшов далі. До речі, останній раз подібне вдавалося нашій команді рівно двадцять років тому, у червні 1986-го. Подумайте: два десятиліття, ціле людське покоління знадобилося, аби повернутися на колишні позиції. Не вдалося це ні збірній СРСР у 1990-му, ні збірній Росії, яка самовільно присвоїла собі титул «правонаступниці», у 1994 та 2002 роках. Це змогла зробити збірна України. І те, що це сталося лише зараз, напевно, історично справедливо. Пішов у історію радянський футбол, довго і нелегко зростав, спинався на ноги футбол український. Виросла нова генерація футболістів, які зросли вже в українському футболі. І нарешті прийшов результат, яким не можна бути не задоволеним.
Так, наша збірна не завжди виглядала впевнено, наші футболісти не завжди показували видовищну і красиву гру. Але вони «билися за результат» (цитата із Блохіна). Якщо іншого не вміємо, то добре, що можемо хоча б це. Є над чим працювати, є куди рухатись. Нове покоління українських футболістів нарешті побачило, куди можна потрапити, яких висот досягти! Кубок світу перестав бути легендою, чимось із іншого життя, із іншого світу.
Десятки тисяч українців «варилися» і продовжують «варитися» у гарячій і незабутній атмосфері Кубка світу разом із всім небайдужим до футболу людством. Ми побачили, вперше в історії, що ми не якісь там невідомо хто із відсталого сходу Європи, а цілком нормальні громадяни континенту. Повірте, у своїй масі виглядали наші уболівальники нічим не гірше за будь-яких інших. Ми відчули себе у Європі своїми, ми відчули свою силу і вагу. І все це завдяки хлопцям у жовто-синіх футболках, які показали на Кубку світу свій перший результат. І покажуть іще!
КОРОТКО
Капітан збірної України Андрій Шевченко, гол якого в матчі з Тунісом приніс нашій команді місце в 1/8 фіналу Чемпіонату світу, вважає, що українські футболісти домоглися історичного досягнення. «Це має дати новий поштовх в розвитку українського футболу», — зазначив він.
Нагадаємо, як раніше повідомив Інтерфакс-Україну президент федерації футболу України Григорій Суркіс, українська збірна отримає як призові від ФФУ за вихід з групи $2,8 млн. За його словами, за вихід до 1/4 фіналу українська збірна отримає $4,5 млн. Додатково за вихід до 1/2 фіналу чемпіонату — ще $8,5 млн., а в разі перемоги української футбольної збірної — ще додатково $8,5 млн.
