Чимало любителів боксу, особливо українці, зітхнули з полегшенням. Льюїс пішов зі спорту і більше не вдаватиме із себе такого собі собаку на сіні, який через свій похилий вік останнім часом більше гавкав, ніж кусав. Звісно, висловлюючись фігурально, в пам’яті ще свіжі спогади про закривавлене обличчя Кличка і приниженого на рік раніше Майка Тайсона. Проте Льюїс у свої 38 років розсудливо вирішив не грюкати дверима й не проводити матч-реванш з українцем. І після нескінченно довгих умовлянь усе-таки оголосив світу, що більше не боксуватиме. Безсумнівно, це рішення великому чемпіону далося не просто. Довгі місяці після останнього бою з Віталієм Льюїс перебував під постійним тиском, слухаючи невщухаючі «підбурювання» друзів, тренерів і теоретичних суперників. «Ти повинен», «Доведи, що твоя остання перемога була не випадковістю» й ще нескінченна низка пасажів у цьому дусі. Що робилося в душі старіючого чемпіона в цей час, здогадатися не важко. Хлопці не плачуть. Особливо такі великі хлопці. У цьому випадку не показують своєї слабкості й невпевненості у власних силах. Це в теорії, а на практиці великий Льюїс останнім часом, хай вибачать мені читачі таке порівняння, метушився, як гімназистка в казармі. Ухиляючись, набивав ціну, погрожував, що піде. Ох, непросто це, напевно, перебуваючи на самісінькій вершині, йти в небуття, навіть якщо до одуріння переситився перемогами й беззастережно втратив спортивну мотивацію.
Він народився 2 вересня 1965 року в сім’ї вихідців із Ямайки у Вест Хемі, що неподалік від Лондона. Ріс майбутній чемпіон без батька, а коли йому виповнилося 12, разом із матір’ю переїхав до Канади, в маленьке містечко в провінції Онтаріо. Там у нього постійно виникали конфлікти з ровесниками. Причиною був його британський акцент, з якого інші хлопчаки постійно насміхалися. Саме через це Леннокс (досить типова історія) й почав займатися боксом. Свої проблеми Льюїс розв’язав, але образа й злість на «міських» залишилися назавжди. 1988-го, після перемоги на Сеульській Олімпіаді, де він нокаутував у другому раунді Ріддіка Боу, Канада його прийняла. У пресі про нього писали тільки із захопленням, а він на віддяку... переїхав до Великобританії. Свою професійну кар’єру Льюїс почав лише 89-го. А після кількох перемог над не найсильнішими боксерами, 92-го отримав всесвітнє визнання вже серед суперважковиків, нокаутувавши сильного Донована Радока. До речі, не останню роль у визнанні Льюїса зіграв... Майк Тайсон. Промоутери, після того як американець потрапив до в’язниці, вирішили підтримати інтерес до суперважкого дивізіону турніром 4-х сильних боксерів і, на думку багатьох, Льюїс ніколи б у ньому не взяв участі, якби Майк був педантичнішим у підборі своїх сексуальних партнерок...
Незабаром Леннокс таки став чемпіоном світу за версією WBC. Щоправда, пояс йому дістався без бою. Тодішній чемпіон Боу навідріз відмовився зустрічатися з британсько-ямайським боксером, напевно, пам’ятаючи, чим це може закінчитись. Але, декілька разів захистивши свій пояс, Леннокс 94-го зазнав своєї першої поразки нищівним нокаутом від Олівера Маккола. Після цього розслаблений за своєю природою ямаєць проводив бої зі змінним успіхом, але часом йому це сходило з рук. Та 22 квітня 2001 року піжон-шахіст (ця гра для Леннокса означає не набагато менше, ніж бокс) програв своїм другим і останнім нокаутом Хасіму Рахману. Ось тут він по-справжньому розсердився й через півроку в матчі-реванші просто декласував Рахмана, відправивши його у напівкоматозний стан уже в 4-му раунді. Проте це вже новітня історія боксу, яку можна не нагадувати любителям спорту.
Безумовно, Льюїс посяде гідне місце в історії цього виду спорту, й, безсумнівно, багато кому це не сподобається. Наприклад, канадцям, які досі не можуть пробачити сину ямайських емігрантів «зраду». Хоч як це парадоксально, британцям, які не можуть забути того ж самого. Лунатимуть голоси, що справжні чемпіони не програвали так, як це зробив Льюїс, — два нокаути, мовляв, забагато. «Та ну їх усіх», — напевно, подумає Льюїс, ніжачись де-небудь на пляжах улюбленої Флориди. «Я нікому нічого не винен». І в цьому він, звісно, правий. І Віталій Кличко його, напевно, щодо цього зрозуміє.
ДО РЕЧI
Зі слів Віталія Кличка, відхід Льюїса цілком пояснюваний, але логіка в його діях вгадувалася не завжди. «Рішення залишити ринг Леннокс прийняв не спонтанно, опинившись у тупиковій ситуації з поєдинком, до якого був не готовий (звістка про травму Кірка Джонсона та заміну його на Кличка прийшла за два тижні до бою), — сказав Кличко. — Льюїс залишив кілька запитань, на які не дав відповідь ні він сам, ні хто-небудь інший. Чому Леннокс після бою з американцем Майком Тайсоном продовжив виступ, адже це був найкульмінаційніший момент його кар’єри? Якщо йдеться про престиж, то для чого знадобився ще один поєдинок? Чому так довго тривала пауза роздумів стосовно закінчення кар’єри? Чи потрібен був ультимативний тиск світової організації для прийняття остаточного рішення? Можна довго ставити риторичні запитання...» Кличко впевнений, що основною мотивацією для продовження виступів після бою з Тайсоном послугувала матеріальна сторона — Джонсон не становив великої небезпеки для Леннокса. Але сталася осічка: за два тижні до поєдинку Джонсон отримав травму і перед чемпіоном постав вибір — відмовитися від поєдинку та втратити гроші, або боксувати з Кличком, який, на думку експертів, великої небезпеки також не становив. А на рингу все вийшло зовсім не так, як передбачала «команда Льюїса», хоч зустріч закінчилася перемогою Леннокса. За очками він програв. Зі слів Кличка, інтерес в організації другого поєдинку з Льюїсом перевершив усі очікування. «Керівництво НВО готове було задовольнити фінансову вимогу Льюїса в 20 мільйонів доларів США, — відзначив він. — Уже тривали переговори про час і місце проведення поєдинку. Але надійшов негативний вердикт Льюїса, що став нелогічним». Проте Кличко все ж не схильний вірити, що Льюїс остаточно залишив ринг. Одразу після того бою Леннокс просто на рингу заявив особисто Віталію, що згоден на матч-реванш, щоправда, не задовольнивши прохання українця сказати це в камери, пише NEWSru. «Думаю, ще рано ставити крапку в усій цій історії, — резюмував Кличко. — Багато спортсменів після офіційного закінчення кар’єри знову поверталися на ринг. Отже, Льюїс ще може стримати своє слово, яке він дав мені на рингу після нашого останнього бою».
