Щоліта протягом останніх десяти років, прибуваючи до причалу порту Каховки, теплохід «Максим Рильський» подає протяжний гудок. Це капітан виконує прохання одного з найпочесніших своїх пасажирів — барона Едуарда Фальц-Фейна. Таким чином нащадок знатного роду, який заснував у таврійських степах заповідник Асканію-Нову, вітає свою батьківщину.
Йому 90 років. Він любить жартувати над своїм віком: «Мені скоро 100 років. Я ваша жива легенда. Але відчуваю себе тридцятирічним». Йому все в житті цікаво — і допомагати петербурзьким музеям розшукувати та поповнювати свої архіви, і разом із соратниками Юліана Семенова шукати «Янтарну кімнату», і досліджувати історію свого роду, і навіть брати участь у фестивалі «Таврійські ігри», який стартує через місяць, адже він відбувається на його батьківщині — в Каховці. Усім бажаючим дізнатися секрет його вічної молодості та оптимізму барон дає пораду: «Треба менше їсти, займатися спортом (сам він досі катається на велосипеді — С.Б. ) і забути про шкідливі звички!» Якось матінка заборонила юному Едуардові вживати алкоголь. Слухняний син не курить і не п’є досі. До шкідливих звичок барон ні в якому разі не відносить кохання до жінок. Навпаки, це те, вважає він, що тримає чоловіка на землі, допомагає, незважаючи на вік, тримати поставу.
Барон — романтик. Він досі пам’ятає своє перше кохання — юну біляву німкеню, хоч відтоді минуло понад шістдесят років. Була навіть у нього ідея розшукати її. Але в останній момент налякала перспектива побачити замість білявого янгола зморшкувату стару і таким чином зруйнувати ілюзію вічного першого кохання. Два шлюби не принесли Едуардові Фальц-Фейну щастя. Після смерті другої дружини — фотомоделі, яка була молодшою за барона на 30 років і померла від передозування наркотиків, він утвердився в думці, що одруження не для нього. Офіційний холостяк, він жодного дня не може прожити без товариства прекрасних дам. Вісім разів на фестивалі «Таврійські ігри» барон незмінно очолював журі конкурсу краси «Королева України». Обіцяв організаторам, що якщо не розхворіється, то і нинішнього року в липні обов’язково приїде в Каховку.
Схиляння перед жіночою красою — це сімейна риса характеру чоловічої половини роду Фальц- Фейнів. Біля входу в парк Асканії-Нової досі стоїть скульптура з білого мармуру, яка зображує прекрасну молоду жінку, схожу на богиню. Кажуть, зроблена вона була на замовлення Фрідріха Фальц- Фейна — діда Едуарда — на згадку про його нещасливе кохання до простої дівчини-селянки з Полтавської губернії. Зустрів він її на каховській біржі праці, коли наймав робітників для земляних робіт. Захоплений її красою, хотів одружитися з нею, але сім’я повстала проти нерівного шлюбу. Дівчину вислали з маєтку, а Фрідріх заліковував рани серця невтомною роботою задля створення заповідника.
Його справу продовжив син Олександр, який одружився з дочкою генерала Єпанчина, якого Достоєвський описав у романі «Ідіот». Із нею та малолітнім сином Едуардом 1917 року Олександр Фальц-Фейн подався в далеку еміграцію, покидаючи назавжди не просто маєток, а справу життя сім’ї — заповідник Асканію-Нову. Серце барона не витримало такої тяжкої втрати — він помер дорогою на чужину. А його син тільки через шість десятиріч зміг приїхати на батьківщину і поклонитися рідному попелищу.
Це відбулося під час Олімпіади-80. Завзятий спортсмен Едуард Фальц-Фейн очолював збірну Ліхтенштейну. І хоч пересування для всіх учасників Олімпіади було вільним, барон, побоюючись заборони, схитрував, назвавши причину поїздки в Каховку — знайомство із місцевою футбольною командою.
Асканія-Нова — його рана, його біль, його перше й останнє кохання. 1856 року поміщик Фальц-Фейн придбав у таврійських степах маєток німецького герцога Ангальт-Кетенського площею майже 50 тис. гектарів. Через кілька десятиріч цей маєток увійшов у всі світові довідники та підручники з біології, тому що він став не тільки плацдармом для вівчарства, а й перетворився на материк первозданної природи. 1874 року тут було побудовано перші вольєри для птахів та місцевих видів ссавців. Пізніше вони перетворилися на унікальний акліматизаційний зоологічний парк. Дендрологічний парк — нинішня гордість Асканії-Нової — також було закладено і вирощено Фальц-Фейнами. Причому воду для садіння та поливу дерев везли кіньми з Херсона. За ці заслуги цар Микола II подарував Фальц- Фейнам герб із зображенням коня Пржевальського.
— У моєму архіві досі зберігається фотографія: я на колінах у царя, — розповідає барон. — Знімок зроблено під час відвідування імператором нашої садиби 1914 року.
До речі, через декілька десятиліть в Україні було випущено ювілейну монету, на одному боці якої зображено Герб України, на другому — фамільний герб Фальц-Фейнів. Після революції заповідник, як і всі поміщицькі землі, було націоналізовано. Софія Богданівна Фальц-Фейн, бабуся барона Едуарда, яка відмовилася емігрувати, загинула в родовому маєтку від рук більшовиків. Їй не пробачили того, що, маючи підприємницький талант, ця сильна жінка заснувала неподалік від Каховки, в Хорлах, порт, звідки двічі на тиждень у Лондон ходили пароплави із пшеницею та вовною. Порт не замерзав узимку. Через те бізнес ішов успішно.
Не багато нащадків знатних родів, котрі покинули Україну після революції і втратили тут усе, великодушно списали драму свого життя на катаклізм історії. Наприклад, князі Трубецькі, що живуть нині в Парижі, навідріз відмовилися від пропозиції заснувати з українськими бізнесменами спільну справу з виробництва вина. «Вони вбили наших близьких, забрали в нас усе і ще хочуть мати наше ім’я на етикетках пляшок?» — такі слова почув барон Едуард Фальц-Фейн, який виконував роль посла в переговорах від української сторони. Сам же він вважає: в тому, що сталося, сучасна Україна не винна, і приїжджає в Херсонську область не тому, щоб повернути відібране революційним пролетаріатом, а щоб пересвідчитися в тому, що Асканія- Нова — в надійних руках.
У селі Гаврилівка, де вітер гуляє в руїнах батьківського палацу, що підносився колись над Дніпром, барон Едуард побудував на свої гроші церкву. У Чаплинці на його ж кошти реставрується будинок, в якому народився його дід, фундатор Асканії-Нової — Фрідріх Фальц-Фейн. Спостерігаючи, як живе, розростається заповідник, барон Едуард Фальц- Фейн без тіні лукавства каже: «Я радий, що в Асканії-Новій сьогодні є господар».
