Репортаж про святкування 15-річчя відродження першого вищого навчального закладу Східної Європи — Острозької академії («День» №198 від 3.11.2009 р.) — спонукав до роздумів, чому ми, нащадки великих київських князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, що ще за часів Київської Русі мали потужну і впливову державу в самому центрі Європи, потрапили в ситуацію, коли Західна Європа відгородилася від нас візовим парканом; різноманітні закордонні вчителі з країн, яких за часів Київської Русі навіть на мапі не існувало, навчають нас державотворенню й демократії, а численні закордонні проповідники повчають нас вірі в Бога. Як так сталося, що ми, нація, яка пережила численні навали, зробила один із найбільших внесків у звільнення Європи від фашизму, нація нескорених переможців, потрапили в ситуацію, коли нинішні короткозорі поводирі намагаються перетворити нас на пригноблені жертви і все закликають народ встати з колін. Вони, мабуть, погано знають свій народ, вважають за весь народ ту купку пристосуванців, що завжди оточують і плазують навколо будь-якої влади в надії отримати кістку з панського столу. Але ж український народ ніколи ні перед ким не ставав на коліна. На жаль, наші високопосадовці не розуміють, що не можна об’єднати країну навколо Голодомору чи будь-яких інших трагічних подій нашої історії. Об’єднання можливе лише на основі тисячолітніх духовних і культурних цінностей народу.
«Основною моральною характеристикою політики нинішньої влади є безпрецедентний для нормального суспільства цинізм, коли свідомо говорять одне, а замислюють і роблять інше. Основні зусилля нинішньої влади спрямовуються на те, щоб затьмарити і дезорієнтувати людську свідомість, видати всі руйнування за єдино правильний шлях побудови «світлого майбутнього», забезпечити процвітання антисуспільним і антидержавним силам і одночасно уникнути відповідальності за свої діяння» (Євген Марчук «П’ять років української трагедії», стор. 156). Наведена фраза написана в 1999 році, десять років тому, але я не знайшов у ній жодного слова, яке не відповідало б нинішнім реаліям.
За таких умов важко переоцінити зусилля однодумців, що об’єдналися навколо відродження Острозької академії: її ректора Ігоря Пасічника, головного редактора газети «День» Лариси Івшиної, що дуже багато зробила для того, щоб про феномен Острозької академії дізналася не тільки Україна, але й увесь світ, меценатів — подружжя Віталія та Олени Гайдуків, зусиллями яких було знайдено, викуплено, відреставровано й повернуто академії власну Острозьку Біблію 1581 року видання. Ця подія має особливе значення, оскільки кошти українських меценатів були використані на повернення наших культурних і духовних цінностей, на відродження першого вищого навчального закладу Східної Європи.
Останнім часом в нашій країні з’явилося достатньо заможних людей. Одні будують стадіони, інші вкладають кошти в повернення культурних і духовних цінностей, але, на жаль, є й такі, хто влаштовує полювання на беззахисних громадян, і саме через таких слово «олігарх» ще довго буде мати негативний смисловий відтінок.
Власні українські олігархи нам потрібні, оскільки тільки потужний національний капітал може витримати наджорстоку конкурентну боротьбу в світі. В той же час кожен має право витрачати свої кошти так, як вважає за доцільне. Духовність і культура завжди потребували коштів меценатів. Але я не можу схвально ставитися до того, що деякі наші заможні шанувальники мистецтва в ситуації, коли вітчизняна культура й мистецтво перебувають у дуже важкому фінансовому становищі, витрачають чималі кошти, запрошуючи закордонних поп-виконавців, хоч у нас свого такого добра вистачає. Зверніть увагу, скільки наших поп-виконавців готові оголити всю свою популярність, гарненько прогнутися й плазувати під час всеукраїнських турів на підтримку того чи іншого кандидата, тієї чи іншої політичної сили. Скажіть, будь ласка, чи може патріот своєї держави схвально ставитися до того, що в умовах, коли деякі наші музеї не мають належних умов для зберігання колекцій, а інші взагалі не мають приміщень, наші українські олігархи витрачають чималі кошти для заснування артцентрів, в яких створені прекрасні умови для закордонного поп-арту, хоча подається це як топ-арт? Але поп ніколи не стане топом, навіть під час vip-вечірок.
Дуже хочеться, щоб наші українські олігархи усвідомили, що великі кошти їм дані перш за все для того, щоб вивести свою країну на такі позиції у світі, що відповідають її природному, технічному, науковому й інтелектуальному потенціалу. Але цього не можна зробити без об’єднання країни навколо тисячолітніх духовних і культурних цінностей.
