Секрет найспівучіших скрипок у світі полягає не в кліматі, в якому виростали ліси Кремони. Швидше за все, йшлося про хімічну обробку, якої зазнавало дерево лише в цій світовій столиці з виготовлення струнних інструментів. Щоб з’ясувати це, біохімік з Університету Техаса Йозеф Нагіварі піддав випробуванню п’ять смичкових інструментів, у тому числі два витвори Страдиварі й один Гварнері: вчений провів магнітно- резонансні дослідження й здійснив спектрографію в інфрачервоному випромінюванні. Завдяки цим дослідженням можна розглянути склад матеріалів майже на рівні молекул. З’ясовується стан деревного волокна: його структура, жорсткість, міра збереження, пише inopressa.ru. Ніщо не може вислизнути від високотехнологічного ока. І за допомогою новітніх технологій в скрипках із Кремони була виявлена певна стороння речовина — хімічний елемент, за допомогою якого обробляли дерево перед тим, як перетворити його в музичний інструмент.
Гварнері й Страдіварі не були виробниками струнних інструментів, що володіли знаннями з алхімії. Нагіварі висунув гіпотезу, згідно якої вони, найвірогідніше, кип’ятили дерево в розчині води з солями, щоб захистити його від жука-точильника й грибків. Точний рецепт цього хімічного бульйону не розкритий, але не виключено, що в біохіміка з Техаса, який захоплюється музикою, уже є деякі ідеї щодо цього. Після завершення наукових аналізів він сам створив скрипку, промив її в соляному розчині. Результати акустичного тесту — вони не були опубліковані у виданні Nature, і ніхто не може їх перевірити — порівнянні з результатами тестів кремонських інструментів. «Істинна проблема, — зазначає Карло К’єза, експерт з історії струнних інструментів, що сам займається їхнім виготовленням, — полягає в неможливості об’єктивним способом оцінити якість скрипки. Той же Страдіварі створював інструменти, які звучали краще, і інструменти, які звучали гірше. Він використовував різні породи дерева. Важко повірити, що секрет полягає в соляній бані».
Незвичайна м’якість і потужність звучання цих скрипок пояснювалася різними чинниками: від лаку, секрет якого майстри ревно приховували, до мікрольодовикового періоду, який обрушився на Північну Італію в XVI столітті, що призвело до збільшення твердості й густини деревини. «Дерева в Східних Альпах, — продовжив К’єза, — зрубувалися взимку й сплавлялися річкою. Дерева виловлювали вже у Венеціанській лагуні, іншими словами, у солоній воді».
Нагіварі порівняв п’ять інструментів, створених в один час, але в різних майстернях. Крім скрипки й віолончелі Страдіварі (відповідно 1717 і 1731 роки) і скрипки Джузеппе Гварнері (1741 рік) вчений піддав тестуванню й скрипку парижського майстра Бернарделя (приблизно 1840 рік) і скрипку лондонського майстра Генрі Джея, створену в 1769 році. Крім того, він досліджував деревину клена, вироблену в той же період, але яка походить з Боснії й Центральної Європи: сучасні майстри використовують деревину з цих басейнів. Але лише в інструментах із Кремони були виявлені сліди хімічної обробки, секретом якої володіли майстри минулого. Внаслідок цієї обробки молекулярні зв’язки в деревині розбивалися й ущільнювалися, але майстри, що створювали струнні інструменти, звичайно ж, у той час не могли знати про це.
