Свої враження і побажання щодо розвитку сайта «Україна Incognita» (incognita.day.kiev.ua) сьогодні висловлюють не лише експерти й автори «Дня», а й наші небайдужі користувачі і читачі з Волині, Закарпаття і Дніпропетровська.
Владислав РОМАНОВ, кандидат історичних наук, Дніпропетровськ:
— Ідея створення сайта «Україна Incognita» хороша, її можна лише вітати. За радянських часів мені довелося багато працювати із закритими архівними фондами, і я знаю, що там зберігалося інформації вдесятеро більше, ніж відкрито публікувалося в історичній літературі. Ці «прогалини» досі не заповнені, хоча саме так можна відновити історичну істину. Хотілося б побачити на сайті також справжні документи, які відображають історію України. У тому числі історію ОУН і УПА, дивізії СС «Галичина». Лише так можна прибрати неоднозначні моменти, з приводу яких досі ламають списи. Думаю, що продовженням ідеї аудіосупроводу музейних експозицій на сайті може бути і створення аудіо- та відеоархіву. Адже вчені та краєзнавці часто записують і зберігають спогади живих свідків тих чи інших подій. Пам’ятаю, як, працюючи в архіві, я був дуже сильно здивований матеріалами про підготовку Радянського Союзу до введення військ на територію Польщі 1939 року. Тоді керівництво країни не забуло призвати до лав навіть письменників і журналістів, створити кінопересувки, аби розгорнути широку пропагандистську кампанію. Зберігалося багато матеріалів про масові репресії, які проводилися в Західній Україні і Західній Білорусії. Як не дивно, НКВС розстрілював місцевих комуністів-підпільників. Напевно, всім, а не лише вузьким фахівцям-історикам, цікаво буде почитати справжні архівні матеріали і свідчення, які стосуються подій того часу.
Віктор ДОРЕЦЬКИЙ, кандидат медичних наук, заступник декана факультету післядипломної освіти Волинської філії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (не історик, не політолог, та небайдужий):
— Пригадую слова Олеся Лупія, сказані ним на всесоюзній кінопрем’єрі фільму «Данило Галицький» у 80-х роках в кінотеатрі «Київська Русь», про те, як хтось із відповідальних працівників ЦК КПУ на зустрічі з творчими працівниками казав: «І запомнітє, товаріщі, — історія Украіни началась в 1917 году!» Сайт «Україна Incognita» показує багатство нашої історії, свідчить, що вона творилася задовго до 1917 року й не тільки у столиці, а й у різних регіонах нашої землі, що наші предки розмовляли мовою, яка не надто відрізняється від сучасної, що в нас були славні перемоги над зайдами здалеку і зблизька, що були свої герої, що було своє уявлення про будову світу і ще багато чого свого. Сайт відкриває й повертає нам Україну, а нас — їй, допомагає в самоутвердженні та самоусвідомленні, індивідуальному та національному, у звільненні від комплексу меншовартості, якщо такий у когось є. Прекрасна, зріла й така, що давно вже на часі, із добрим майбутнім ідея. Спасибі за чудову її реалізацію.
Андрій РЕБРИК, голова Закарпатського обласного осередку «Пласту-НСОУ», викладач української мови та літератури:
— Думаю, що подібний проект саме на часі. Сьогодні ми бачимо, як активно розставляються «правильні», відповідно до російської версії, акценти в історії України, в історії життя українського народу. Тому фіксація і публікація величезного масиву матеріалу подібної тематики буде завжди актуальна.
Щодо Закарпаття. Історія цієї частини України дуже важлива для цілої держави, зокрема й тому, що тут уперше була проголошена українська незалежність, хоч і під назвою Карпатська Україна, у березні 1939 року. Саме тут почалася Друга світова війна для українського народу. Закарпаття дало багато імен, достойних знання у великій Україні, які сьогодні залишаються, на жаль, забутими: філософ, письменник, етнограф, член Угорської академії наук Василь Довгович, капелан Карпатської Січі о. Степан Сабол-Зореслав, письменник і священик Юрій Станинець, представник уряду Карпатської України в Празі Вікентій Шандор, письменниця Миколая Божук, поет Іван Ірлявський, пластун і громадський діяч, член особистої охорони президента Карпатської України о. Августина Волошина — Олександр Блистів, спортовець і журналіст Василь Федак, президент Гуцульської Республіки, громадський і військовий діяч Степан Клочурак, єпископ Мукачівської єпархії Іван Маргітич, художники зі світовим іменем Йосип Бокшай та Адальберт Ерделі і ще десятки й десятки імен.
Головне, щоб сьогодні знайшлися люди, які б змогли акцентувати на цих іменах, розкривали для читачів проекту сотні таємниць та історій. Думаю, Інтернет та його інструменти дають достатню можливість для того, щоб справді формувати потужний український світогляд, доступну національну ідею, двома ключовими елементами якої, я вважаю, мають стати Бог та Україна.
Кость ГАРБАРЧУК, журналіст, Луцьк:
— Cайт «Україна Incognita» нині особливо актуальний. Оскільки світ активно користується електронними носіями інформації, про це йшлося також на Львівському форумі видавців, то веб-проект газети «День» іде в ногу з часом. І важливо це з кількох причин. Переважна частина користувачів Інтернету — молоде покоління, яке вже читає електронні книги та всю інформацію черпає з усесвітньої мережі. Тому сайт може стати ще й навчальним посібником і довідником з історії для школярів та студентів.
Пропозиція для проекту. Досі залишається суперечливою й до кінця не висвітленою історія Української повстанської армії. Тому в час, коли українофоб Дмитро Табачник намагається переписати історію, необхідно мобілізувати всі інтелектуальні сили і творити електронний вітчизняний літопис, що успішно почала робити газета «День». Пропоную запровадити нову рубрику з умовною назвою «Армія без держави» — так називаються спогади засновника Поліської Січі Тараса Бульби-Боровця. Адже історія УПА — це трагічна й водночас героїчна сторінка. Зовсім по-різному її сприймають наші співвітчизники. Українські повстанці відходять за межу, але залишилися їхні спогади, які варто оприлюднити. У мене і моїх колег є чимало матеріалів про УПА.
