Результати та рішення позачергового звітно-виборного Конгресу Федерації футболу України продовжують викликати широкий резонанс у футбольному середовищі. Висловлювалися з приводу Конгресу, процедури його проведення, рішень і шляхів вдосконалення вітчизняного футболу читачі газет і слухачі радіо, відвідувачі інтернет-ресурсів і, звичайно ж, футбольні фахівці. Слів немає, Конгрес ФФУ викликав небувалі емоції, спонукав хвилю обговорень, масу припущень і критичних зауважень. Висловлювалися всі. Тепер, коли пристрасті трішечки вщухли, видання «ПРЕССИНГ» звернулося до того, хто може об’єктивно, а головне — з посиланням на правову норму, роз’яснити: що ж сталося на Конгресі й за його лаштунками. Заслужений юрист України, член юридичного комітету УЄФА, перший віце-президент ФФУ Сергій Михайлович СТОРОЖЕНКО люб’язно дав відповіді на наші запитання.
— Ви представляли на Конгресі ФФУ питання, яке пов’язане зі змінами та доповненнями до Статуту ФФУ. Особливу реакцію, переважно у керівників ПФЛ, викликали нові положення про органи футбольного правосуддя, правову компетенцію та повноваження цих органів. У чому суть питання?
— Передусім, хотів би розповісти читачам про те, як ми працювали над змінами та доповненнями до Статуту ФФУ. Одразу уточню, що я — прихильник стабільної нормативно-правової бази і через те з винятковим незадоволенням ставлюся до всіляких пропозицій щодо зміни законодавства й, так би мовити, нормотворчої сверблячки. ФФУ, починаючи з 2000 року, протягом п’яти років вдосконалювала свою правову базу. Я та мої колеги вивчали досвід провідних футбольних країн Європи й не соромилися прохань передати нам документи асоціацій Франції, Німеччини, Італії, Англії та інших країн. Ми вели активний діалог з УЄФА й завжди відгукувалися на рекомендації Європейського футбольного союзу. До 2006 року ми мали довершений документ, нашу футбольну конституцію, яка утворювала сувору вертикаль в українському футболі, одначе була надзвичайно демократична, надаючи колективним членам широкі повноваження. Потім сталася подія, яка, на мій погляд, зумовила подальші зміни в Статуті. Я говорю про обрання президентом УЄФА М. Платіні. Відразу ж ми отримали ряд директив, якими нам рекомендувалося виконати серйозні кроки із внесення змін до нашого Статуту. Передусім, йшлося про керівні органи ФФУ й органи вершення футбольного правосуддя. Ми негайно приступили до роботи й у короткий термін гармонізували положення нашого Статуту зі Статутами УЄФА та ФІФА. Говорилося про те, що футбольне правосуддя в Україні, як і в інших країнах, які входять до УЄФА, повинно здійснюватися на національному рівні органами ФФУ, а на європейському — у спортивному арбітражному суді в Лозанні. Співробітники УЄФА приїжджали до України, перевіряли нашу здатність відповідати європейським стандартам якості в футболі й були задоволені результатами нашого співробітництва. Відповідно до Статутів УЄФА та ФІФА, в нашій національній федерації створений орган футбольного правосуддя першої інстанції — це Контрольно- дисциплінарний комітет і орган другої інстанції — це Апеляційний комітет. Розгляд справи у другій інстанції — Апеляційному комітеті — призводить до остаточного вердикту на національному рівні. Подальший і остаточний розгляд справи можливий лише у спортивному арбітражному суді.
Таким чином, в Україні створена проста та демократична вертикаль здійснення футбольного правосуддя.
Внесено й інші зміни до Статуту, федерації, які стосуються комітетів, функцій і повноважень окремих посадових осіб, прав адміністрації тощо. Усе це у своїй сукупності схвалено фахівцями УЄФА та внесено на розгляд Конгресу ФФУ. Делегати Конгресу проголосували за внесення згаданих змін у Статут ФФУ. Конгрес пройшов у творчій, робочій обстановці, у повній відповідності до процедурного регламенту ФФУ. Можливо це, а може вибір футбольних фахівців — делегатів Конгресу на користь команди Григорія Суркіса, а може зміни статутних норм і приведення їх до європейського стандарту сподобалися не всім. Але це — життя, всім не догодиш.
— Окремі функціонери стали публічно висловлювати своє невдоволення, вважаючи, що з ухваленням такої системи реалізації футбольного правосуддя, вужчають повноваження окремих членів колективу. Як бути в цій ситуації?
— Ніхто крім ПФЛ не висловлював свого невдоволення. Дійсно, керівники ПФЛ, як завжди, у некоректній формі стали задаватися питанням: «Як КДК впорається з такою купою проблем?..» (Р. Сафіуллін) і ще: «...зміни до статуту, які прийняв Конгрес, на практиці реалізувати неможливо... Якщо ми не накладатимемо санкцій, то ніхто цього не робитиме, й ми отримаємо хаос... Ситуація тупикова, й я не бачу з неї виходу» (А. Попов). Поспішаю повідомити всіх, хто турбуються, не переживайте — все буде добре. Ми не бачимо глухого кута. Просто кожний діятиме в межах своєї компетенції; здійснення футбольного правосуддя знаходиться в надійних руках і жодного хаосу в українському футболі не станеться. Не витримавши хвилювань, ПФЛ звернулася до ФФУ з листом, в якому її керівники вкотре запитують, як жити далі в умовах наведення в футбольному господарстві України порядку європейського рівня. У відповіді Лізі ми змушені були знову нагадати нашим колегам із ПФЛ, що винятковими та невід’ємними повноваженнями щодо здійснення футбольного правосуддя в Україні відповідно до пункту 5 статті 8 Статуту ФФУ та статті 11 Дисциплінарних правил ФФУ володіє саме ФФУ та реалізовує їх через органи здійснення футбольного правосуддя. Ліги (асоціації) та групи клубів (об’єднання клубів) відповідно до пункту 2 статті 8 Статуту ФФУ та статей 47, 49 Дисциплінарних правил ФФУ можуть здійснювати повноваження з дисциплінарної юрисдикції, якщо це передбачено Договором із ФФУ.
На підставі пункту 41 Договору «Про взаємодію Всеукраїнської спортивної громадської організації «Федерація футболу України» й Об’єднання футбольних клубів «Професійна футбольна ліга України» на 2007— 2008 роки», ПФЛ має право ухвалювати рішення щодо застосування дисциплінарних санкцій до клубів, їхніх керівників, футболістів, тренерів, інших фахівців відповідно до Дисциплінарних правил ФФУ. Це право ПФЛ реалізовує через Бюро ПФЛ. У чому ж справа, чому істерика, погрожування хаосом, плутаниною? Зрозуміти логіку керівництва ПФЛ складно, але можна. Можна, якщо уважно аналізувати всі зусилля, направлені на повну автономізацію, вихід зі статутного підкорення, експансію відносно прав і крайню цинічність у публічній дискусії. Так, наприклад, той же А. Попов, «страждає» від того, що «...сьогодні будь-яке рішення Бюро ПФЛ Контрольно-дисциплінарний комітет може скасувати. Це взагалі унікальне явище у світовому футболі...», патетично вигукує він. У іншому інтерв’ю цей же автор стверджує: «Інколи доходило до абсурду, коли обидві сторони задоволені вердиктом Бюро ПФЛ, а контрольно-дисциплінарний комітет його змінює...».
Як же потрібно не любити справу, якою займаєшся, якщо так безпардонно перекручувати сутність застосування правових норм у світовому футболі? Як потрібно не любити український футбол і українського шанувальника футболу, щоб так зухвало обманювати його? Зазначу, що все це триває довгі роки. Під керівництвом А. Попова Бюро ПФЛ із органу швидкого реагування, оперативного розгляду поточних футбольних справ перетворилося на ваговиту формально-бюрократичну машину, яка ухвалює неправосудні рішення й при цьому хоче мати статус недоторканності.
Усі пам’ятають гострий конфлікт, який розгорівся між клубами «Карпати» та «Металіст». Хвороба ряду провідних виконавців у львів’ян, нерозуміння принципів рівності, безперервності змагання, дотримання затвердженого календаря, зневага морально-етичними нормами, які властиві українському футболу, — все це призвело до загострення відносин між клубами, вболівальниками, футбольними функціонерами. Надто недобру роль у загостренні конфлікту зіграло керівництво ПФЛ, яке замість глибокого вивчення питання, аналізу медичного й правового критерію, перевело суто правову суперечку на рейки особових оцінок і створення образу ворога львівського клубу взагалі, й ПФЛ зокрема. Варто зазначити, що один із керівників «Карпат», на жаль, також не утримався від злобливості й необгрунтованих звинувачень, і спробував досягнути успіху у цьому вельми не доброчесному занятті. Який результат? Зрозумійте мене правильно, справа не в тому, хто визнаний правим у суперечці двох клубів. Справа в тому, як саме спортивний арбітражний суд у Лозанні розглядав цю суперечку, як мотивував ухвалене рішення й яка сутність цього рішення. Адже пригадайте, нас у всiх інтерв’ю керівники ПФЛ запевняли, що ними ухвалене вірне з правового погляду рішення, що праві лише вони, а КДК і Апеляційний комітет будуть осоромлені в об’єктивному швейцарському суді. Вогнем- блискавицею кидали в адресу ФФУ, звинувачуючи у роздуванні конфлікту, знущалися над головою КДК ФФУ Решко С.М., піддавали сумніву компетенцію юристів ФФУ, Апеляційного комітету й мою кваліфікацію як правознавця, й одного з керівників ФФУ. Дійшло до того, що мені за провину ставили те, що я єдиний у складі Бюро ПФЛ голосував проти перенесення матчу «Карпат» із «Металістом». Тобто ніхто не може у складі Бюро ПФЛ мати думку, відмінну від думки керівництва Ліги. А якщо така думка є, то це кваліфікується ледве чи не як злочин проти людства. Хочу повторити: керівники «Металіста» були праві в юридичній суперечці з самого початку, з першого моменту виникнення суперечки. Я, природно, підтримував сторону, яка мала бездоганну правову позицію. Якби така позиція була в «Карпат» — безсумнівно, говорив би про це. Чому це викликало таке озлоблення, нормальній людині зрозуміти нелегко. Одначе відкинемо емоції, який «сухий залишок» від ПФЛ чергових мильних пузирів, які роздмухуються?
Читаємо рішення лозанського суду й одразу розуміємо, як ПФЛ водило рукою юристів, що виступали у спортивному суді, й які намагалися підтримати невірну позицію ПФЛ і спробувати довести те, що довести неможливо.
У п.п. 9.2.3. судового рішення сказано, що в суду не виникає жодного сумніву в тому, що Бюро ПФЛ є «законним органом». Більше того, сторони, що брали участь в усних слуханнях, визнали, що ПФЛ є колективним членом ФФУ. Принаймні, зі статті 27 Дисциплінарних правил не витікає, що КДК ФФУ має повноваження лише у дисциплінарних питаннях, як про це заявляє Апелянт. Із суми правових положень ФФУ також не можна дійти до висновку, що рішення, які ухвалюються Бюро ПФЛ у зв’язку з організацією матчів, мають юридичну недоторканність. Таким чином, хоча Договір про взаємодію між ПФЛ і ФФУ визначає, що ПФЛ забезпечує організацію й управління Лігою. Договір також спеціально передбачає право ФФУ «здійснювати загальний нагляд і контроль за проведенням змагань на відповідному рівні» і «здійснювати адміністративне управління й забезпечення справедливості футболу». Для узагальнення вищевказаного, зазначається у рішенні суду, потрібно указати, що КДК ФФУ має компетенцію першої інстанції, а Апеляційний комітет ФФУ має компетенцію другої інстанції з перегляду рішень Бюро ПФЛ.
Що ще потрібно додати до судового рішення? Скільки ще потрібно судових рішень вищого рівня, щоб керівники ПФЛ зрозуміли, що лише ФФУ має право на проведення змагань, арбітражу, інспектування, допінг- контролю, застосування дисциплінарних санкцій й, багато іншого, що прямо або непрямо витікає з нашого Статуту? Одначе все це із завидною впертістю, гідною кращого застосування, постійно оскаржується керівництвом ПФЛ. Частину своїх повноважень федерація делегувала ПФЛ, і я змушений із глибоким жалем констатувати, що Ліга перестала справлятися з обсягом переданих їй повноважень.
Можливо, не всі шанувальники футболу розбираються у тонкощах здійснення футбольного правосуддя, але вони насамперед хочуть, щоб футбольний суд був швидким і правим, об’єктивним і чесним. Футболісти, тренери, власники клубів, фахівці, журналісти та любителі футболу хочуть, щоб всі суб’єкти футболу були рівними перед футбольним законом, а покарання служило не засобом залякування, а способом попередження порушень у подальшому. Тільки як це зробити, якщо основи права й футбольного закону не сприймаються керівниками ПФЛ і деякими членами Бюро ПФЛ як загальнообов’язкові норми поведінки, у контексті справедливості та чесності. Як командне бажання співробітників федерації забезпечити на гідному рівні проведення ЄВРО- 2012 сприймається керівником ПФЛ як недобрий намір і бажання скористатися плодами перемоги у Кардіффу? Як забезпечити взаєморозуміння, коли лідери ПФЛ хочуть лише конфронтації? Питань чимало.
Серед них, наприклад, питання, яке має системний характер. Чому рішення спортивного арбітражного суду в Лозанні АСС 2007/A/1264 не вивчене й не розглянуте на засіданні Бюро ПФЛ, чому принципові правові рішення, які спростовують наївні міркування членів Бюро ПФЛ про форс-мажорні обставини й інші аспекти футбольного життя, не направлені для вивчення в клуби. Чому лозаннське рішення не стало мотивом для того, щоб просто вибачитися перед львів’янами та харків’янами, легендарним Стефаном Михайловичем Решком, який зробив такий внесок у розвиток футболу в Україні, якій ніколи, за жодних обставин, жоден функціонер ПФЛ здійснити не зможе!
Ось і виходить, що одні працюють, а інші сумніваються — чи варто працювати й брати на себе силу-силенну проблем. Одні добують для країни ЄВРО-2012, а інші вважають, що ця перемога має плоди, якими несумлінно користуються. Одні зосереджені на марші з організації та проведенні ЄВРО, а інші не можуть знайти собі застосування й забезпечити законність і порядок у професійному футболі. Хто чим зайнятий — вирішить футбольне співтовариство, сподіваюся, що чекати залишилося недовго.
