Коли за часів козаччини, потрапляючи до України, іноземні посли бачили як козаки танцюють на Січі, для них це було вкрай дивно. Ніби і гуляють, і в той же час така міць у них відчувається. Козаки щодня тренувалися в танці зі зброєю, вишколюючи себе, — розказав про зародки стародавнього українського бойового мистецтва президент Київської федерації бойового гопака Володимир Шерстюк. — Давні історики називали його бойовим танцем. Кожна тогочасна імперія воліла бачити в своєму війську запорожських козаків».
Сьогодні адепти стародавнього бойового мистецтва прагнуть впровадити його вивчення на державному рівні. Ще в 2003 році була розроблена програма для Міністерства освіти України «Про запровадження в навчальних закладах дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»)». Програму лобіює Рада українського козацтва при Президентові України. За словами Влодимира Шерстюка, ця програма вже затверджена, а Міністерство освіти не хоче її вводити, а «ми як Київська федерація бойового гопака можемо взяти на себе певні зобов’язання щодо її впровадження у столичних школах».
Київська федереація бойового гопака утворилася в 1998 р. Сьогодні її осередки існують по всій Київській області, зокрема, у Ірпені, Броварах, Вишгороді, Білій Церкві, Борисполі. У рамках Міжнародної федерації бойового гопака, осередки тренувань створені майже в кожній області нашої країни.
— Зацікавленість бойовим гопаком в Україні є, — стверджує Володимир Шерстюк. — Батьки бачать, як діти одужують духовно, зміцнюються фізично і ростуть розумово. Технікою бойового гопака передбачено, що людина починає мислити дуже швидко. Він розвиває мозок, стимулює пам’ять. Гармонійний розвиток передбачає і те, що людина духовно росте, пізнає українство, стає ближчою до своєї землі, до мови. До речі, російськомовні діти, які тренуються у нас протягом трьох місяців, пристосовуються до української мови! А через півроку вони на тренуваннях вже розмовляють українською. Перша стадія — це оволодіння своїм тілом. Потім — оволодіння думками. Духовний ріст починається з того, що ми співаємо козацьку пісню на початку тренування, потім гасло «Слава Україні, героям — слава!» Потім — молитва, тобто певний стан медитації, коли людина зосереджується на тренуванні, відкидаючи зайві думки. В кінці тренування ми проводимо зворотній процес обряду, а також коротеньку лекцію — хвилин на 10—15 — про козаків — отаманів, полковників, або інших визначних українців.
Попри те, що розвиваються діти і духовно, на змаганнях значення має передусім фізична підготовка і витримка. За нашими спостереженнями, навіть найменші «бійці» свою поразку переживають гідно і стійко. Абсолютно очевидно, що розвиваючи себе, свій розум і свою енергетику, вони розвивають Україну. Дивлячись на тих дрібних козаків, з’являється чітке відчуття того, що це і є те здорове покоління, на яке всі вже втомилися чекати. Виявляється, воно зовсім поруч — здорове фізично, емоційно і морально, у шароварах і з чубами (шароварщина тут, між іншим, ні до чого, самураям їх «шаровари» не заважають), воно вже гідно переживає поразки, проживши всього-на-всього чотири роки. І готуються до перемог. Ці — вже точно!
