Чи приніс вам 2000 рік більше впевненості у власних силах, у можливостях зміни вашого життя і життя країни на краще?
Які події 2000 року здаються вам найбільш важливими з точки зору перспектив і тенденцій (як позитивних, так і негативних) у розвитку країни?
Які плани ви збираєтеся здійснити в 2001 році? А що, по-вашому, необхідно в 2001 році здійснити:
— Президенту країни;
— парламенту;
— уряду;
— ЗМІ;
— керівнику вашого підприємства (навчального закладу)?
У 2000 році ви стали більше чи менше мріяти? Чому?
Що «Дню»-2001 ви б хотіли побажати? Що нового хотіли б нам запропонувати: теми, ідеї?
До будь-яких скільки-небудь позитивних тенденцій, що спостерігалися 1999 року, український народ ставився насторожено. Їх вважали «передвиборними трюками» й «нудотним піаром» напередодні Президентських виборів. Але багато добрих симптомів того року продовжилися і 2000-го. Тенденція?! Невже пішли в небуття ера багаторічних боргів із зарплат і пенсій, принцип «непогрішності» чиновників вищого рангу, суцільних негативних показників в економіці та відсутності якісних вітчизняних товарів (від шоколаду до телепрограм)? І дітлахи, яким зараз один-два роки, ніколи не побачать на власні очі нічого з вищезазначеного? Тільки батьки інколи, по старій пам’яті, лякатимуть їх не злою Бабою Ягою, а підступним Дідом Дефолтом.
Дуже часто нам чогось дуже бракує. Ох, як мало золотих медалей завоювала збірна України в Сіднеї! Ох, як мало електроенергії виробляє рідний ТЕК, особливо після закриття Чорнобильської АЕС! Ой, як мало зроблено депутатами з імплементації (ну й вигадали ж слово)! Ой, як мало українських шкіл і бібліотек підключено до Інтернету! Чогось у нас, навпаки, надлишок. Наприклад, бюрократичного маразму й різких контрастів у рівні життя різних соціальних прошарків, неплатників податків і чорношкірих легіонерів у деяких вітчизняних футбольних клубах. А як хотілося б, щоб у нашій країні все було НОРМАльно! Сподіваюся, ми до цього рано чи пізно дійдемо.
Мені дуже хотілося б 2001 року благополучно закінчити вуз, знайти цікаву гідно оплачувану роботу, де-небудь роздобути невелику квартирку з роздільним санвузлом і, на радощах, нарешті одружитися з давно коханою мною чудовою дівчиною Юлею. Для цього необхідно, щоб:
— Президент країни терміново видав указ про формування збройних сил виключно на контрактній основі. В іншому випадку держава ризикує отримати не працюючого на її процвітання пасіонарія, а рядового завсідника гауптвахти.
— Парламент прийняв пакет законів, згідно з якими заробітна плата не може бути нижчою за прожитковий мінімум, молоді сім’ї в обов’язковому порядку забезпечуються житлом, а після народження дітей відразу звільняються від усіх податків.
— Уряд не пішов одразу у відставку, коли такі закони будуть прийняті.
— ЗМІ постійно нагадували Президенту, депутатам і міністрам про те, що в цій країні й крім них є люди, які хочуть жити добре.
— Ректор рідного університету не відчислив мене з нього за те, що я виношу витвори своєї хворої уяви на сторінки газети з тиражем понад 62 000 примірників. У дитинстві я дуже любив читати історичні романи, тому уява завжди відносила мене в минуле. В думках мені доводилося буквально розриватися, майже одночасно виконуючи обов’язки єгипетського фараона, середньовічного лицаря й бразильського плантатора. Але одного разу на голову мені звалився з книжкової полиці великий том «Малої радянської енциклопедії». Відтоді я став частіше бувати в сьогоденні, уважно озиратися навкруги й носити будівельну каску. Щоправда, й тепер я іноді замріююсь, але мрії ці спрямовані вперед, у майбутнє. І чим ближче третє тисячоліття, тим вони оптимістичніші. До речі, в житті українського суспільства на межі віків теж є елементи романтики. Хіба ви їх не помічаєте?
Мені приємно й цікаво бачити «День» на вітрині кіоску «Преси». Ще приємніше й цікавіше тримати його в руках. Ну а якщо вдасться ще й почитати його, то я просто щасливий. Кажуть, що свобода слова починається з вибору, і я вмію вибирати й порівнювати. Газета «День» — найкраща з тих газет, які мені доводилося бачити, тримати в руках і читати. Проте, що заважає їй бути ще кращою? Побільше творчих рішень і несподіваних проектів (за активної участі читачів), поменше «обсмоктування» з номера в номер тем, що тиражуються всіма українськими виданнями (від київського «Динамо» до серіалу «День народження буржуя»). Взагалі, ви на правильному шляху, і нехай 2001 року ніякі політичні бурі й фінансові мілини не зможуть збити вас з вибраного курсу.
Олексій ПОПОВ,
Сімферополь
Чи приніс мені 2000-й рік більше впевненості у власних силах? І так, і ні. З одного боку, я вдячна року, що минає, за кілька приємних сюрпризів, які він залишив на згадку. Мені пощастило побувати у цікавій подорожі — на спортивних змаганнях у Польщі. За кілька днів відпочила більше, ніж за місяць «законної» відпустки.
А ще — отримала журналістську премію у номінації «За краще висвітлення проблем педагогіки і освіти».
Ось за ці «миттєвості життя» і вдячна долі й 2000 року.
З іншого боку — немає вже впевненості, що у 2001 році вдасться суттєво поліпшити своє матеріальне становище.
Бо, приміром, кілька партнерів-роботодавців перетворили свої видання на суто комерційні проекти і, крім реклами, нічогісінько не друкують.
Звісно, що подія року 2000 — закриття ЧАЕС. Чи поменшало від того проблем? Навряд чи. І всі ми це усвідомлюємо. І все ж — це крок у майбутнє, адже Чорнобиль, попри все, залишатиметься трагічним спомином про 1986 рік, обпалений полином.
Що ж побажати керівникам держави, аби Україні жилося краще?
— Президентові... частіше дивитися правді в очі. Не вірити «балакунам», які «забалакали» Україну й українців. І більше дієвості у вчинках.
— А парламентові і бажати нічого не буду. Нехай добра і щастя побажають народним обранцям ті виборці, які вже живуть у «світлому майбутньому».
— А от щодо ЗМІ... Досить важко об’єднати під одним дахом сучасні мас-медіа. Усі такі різні, і всіх, зрештою, можна зрозуміти. Ринкові відносини, виживати треба, папір дорожчає, рекламодавець нахабніє...
І все ж, не буду, мабуть, оригінальною, коли скажу банальні, здавалося б, речі: «Друзі, колеги, не забуваймо про людину та її внутрішній світ». Або — про душу, як кому подобається.
Якщо чесно, то поки що мріється. Про далекі світи, великі міста, моря й ріки. І так би хотілося усі ці дива і побачити, і почути.
Мені б так хотілося зустріти нове тисячоліття у Парижі й скористатися послугами усіх туристичних агенцій. Але поки що мені про це мріяти і мріяти...
«Дню» залишатися такою ж виваженою і «солідною» газетою, якою ви себе зарекомендували і завоювали прихильність читачів.
Подобається, що ви залучаєте до оцінок експертів, і то справді експертні оцінки фахівців. Подобається, що «День» — то, насамперед, аналітика, причому аналітика високого гатунку. Подобаються п’ятничні випуски: і огляд вітчизняного телепростору, і критичні матеріали Наталі Лігачової.
Що побажати? Приділяйте більше уваги не лише помітним і впливовим політичним діячам, але й людям, які, можливо, у повсякденному житті залишаються у тіні, але своїми діями творять історію.
Культура, духовність, соціальні аспекти — поле для діяльності і написання матеріалів неоране.
Тож із «Днем» — у третє тисячоліття!
З повагою, ваша постійна читачка
Наталія ОСИПЧУК, філолог, Київ
Ні. Минулий рік не приніс мені впевненості у власних силах.
Я живу в маленькому провінційному містечку Марганці, що на півдні Дніпропетровської області. Завод, на якому я працював, цього року остаточно розсипався. «Господарі» все, що тільки можна було вивезти із заводу, вивезли — матеріали, обладнання, станки, а що не встигли — розтягли місцеві жителі на лом. Залишились тепер від заводу голі стіни корпусів, а я одержав статус безробітного. Знайти роботу в нашому містечку проблематично, а у віці за 50 років — особливо.
Маленьке містечко — це частка держави. У ньому на головній вулиці будуються поряд дві сучасні бензозаправки. Влаштовуються всередині й зовні капітальні магазини. Зникаючи з вулиць, ховаються у двори кіоски і ятки, своєчасно і повністю виплачують пенсію.
В іншому — проблеми ті самі, що і в державі. У містечку немає тямущого господаря. Депутати і мер міста ведуть постійні розбірки між собою, бездарно витрачаючи час і енергію. Місто від цього тільки потерпає (медицина, комунальні послуги, тепло).
Перспектива для розвитку країни — більше робочих місць і добробут громадян, а потім можна і пам’ятники.
Наступного року мета перша і головна — оплачувана робота!
— Президентові. Діяти твердіше і оперативніше у виконанні своїх указів.
— Парламенту. Як у нашому містечку: тріскотіння — багато, глузду — мало. Робити навпаки.
— Уряду. Розробити «Десяту програму дій» для зростання держави і добробуту громадян в усіх основних напрямках. Видати це настільною книжкою для громадян України, щоб нею могли керуватися всі — від робітника до прем’єра.
— ЗМІ. Більше правди, об’єктивності, прозорості в житті уряду, парламенту, Президента.
У 2000 році в мене залишилася єдина мрія — побачити більше світу (в географічному значенні), та можливості цього не дозволяють.
Газеті «День» бажаю зростання тиражу. Я вважаю, що газета не стане гіршою, якщо в ній буде більше матеріалів про економічне зростання міст, містечок, сіл. Де і що побудували нового, запрацював завод, підприємство тощо.
Бажаю вам доброго здоров’я і творчих успіхів у новому тисячолітті!
Петро КУЗЬМІН, безробітний,
м. Марганець Дніпропетровської обл.
