Скажіть, чого прагнуть діти, вмикаючи телевізора? Згадайте, чим викликаний ваш ностальгічно широкий погляд на екран "голубого приятеля"! Подумайте, що є світ без мультфільмів! Сказали? Згадали? Подумали? А тепер уявіть собі мультиплікацію без Давида Яковича Черкаського - без "Пригод капітана Врунгеля", без "Острова скарбів", без "Доктора Айболитя", без... (перераховувати можна довго).
Будучи палким прихильником або ж пасивним реципієнтом вітчизняної анімації, ви, мабуть, виплекали на хвилях фантазії образ мультіплікатора: жвавий пожиттєвий оптиміст, із рожевим поглядом на дійсність і легким сприйняття чорних смуг "плюс" богемне тяжіння до ресторанів, кав'ярень та всіляких свят із "спецефектами". Отож Давид Черкаський і є закулісним героєм ваших улюблених "мультиків", нетиповим героєм хоча б тому, що закінчив КІСІ (Київський інжерерно-будівельний інститут) і 3 роки працював за фахом.
- Мені пощастило стояти при витоках анімації в нашій київській студії. Пощастило також, що всі фільми вдалися, починаючи з першої спроби "Таємниці чорного короля", яку було нагороджено премією "За кращий дебют" в Угорщині. 1969 року ми відзняли картину "Містерія Буф" за Маяковським. Вона виявилась надто революційною для того часу, тому до глядачів не дійшла. Далі - "Навколо світу мимоволі" - веселий, гарний "мультик", але теж своєрідний. Є безліч фільмів, яких ви не бачили і про які не здогадуєтесь. Ми здавали їх директору студії, він - у Держкіно. Де, як, куди пішли, - цього ми не знали.
- Ви демонстрували власні фільми за кордоном?
- Я нічого не демонстрував, оскільки права на них мало лише Центральне ТБ.
- А як же власна ініціатива?
- Ніяк. Я був підневільним. Наприклад, у Москві є 16 чи 15 студій, які постійно прокручують "Доктора Айболитя", "Острів скарбів", "Пригоди капітана Врунгеля", але я не можу одержати ні копійки. Чому? Бо не укладав договора. А нині дивлюся: море касет. Кричу: дайте ж мені, ось де я - режисер, - ні-чо-го! "До побачення, ви отримали насолоду від роботи - все".
- Насолода справді була?
- Безумовно. Коли мені запропонували "Капітана Врунгеля", з радістю погодився, бо це моя улюблена книжка.
- Скільки ви працювали над картиною?
- 4 роки. Це, вважається, швидко. Узагалі, одна частина (10 хвилин) робиться 8 - 10 місяців, а я випускав 3 - 4 частини щороку. "Острів скарбів" було закінчено за 2 роки.
- Як вам так вдалося?
- Як? Жили в студії: до 4-ї години працюємо, а о 8-й знову до справи. Коли надвечір основна маса розходилася, група з 12 осіб завжди залишалася... Ну, і дівчата, які залазили до нас через вікна. Було весело.
- А тепер - ні?
- Тепер немає студії. У душі залишились веселощі - інерція тих, котрі були колись. Багатьом із наших не пощастило, як-от мені: хто виїхав, хто став підвладним.
- На кого з ваших персонажів ви схожі?
- Я їх усіх малюю з такими ж носами.
- А характер? Мабуть, Джиммі з "Острова скарбів", Фукс із "Врунгеля" і...
- ...і Бармалей з "Айболитя". Хоча я такий же Бармалей, як...
- ...як я.
- Ага!
- Були такі ситуації, коли анімація заважала?
- Ніколи. Завжди приносила радість. Коли я лише почав працювати, прибігав додому о 12-й ночі, щоб скоріше заснути, а вранці знову піти на роботу. Це, я вважаю, велике щастя.
- І депресій, як я зрозуміла, у вас теж не буває?
- Я - оптиміст. Навіжений до ідіотизму. Це мене так вражає. Постійно працюю, серед друзів, панянок, ресторанів, випивки, - яка вже тут депресія?!
- Ставлення до трансляції закордонних "мультиків"?
- Гарне. Коли немає інформації, як то було в радянські часи, це жахливо. Я знав про світових режисерів, а бачити нічого не бачив. Тим паче, показують чимало наших картин, навіть таких, про які я давно вже забув. Звісно, наші "мультики" ближчі за темпераментом, темпом, монтажем, але взаємообмін теж корисний. Хоча тепер з'явилося безліч імітованих фільмів (наприклад, він повертає голову - і говорить, говорить) - це комерційні серіали; погано намальовані, нецікаві, але, якщо їх дивляться, то в чім проблема?!
- Повернімося до вашої творчості! Чому у ваших мільтфільмах немає жодної жінки? Це ж дискримінація!
- Я взагалі не вмію малювати жінок. Вони мені не вдаються. Хіба так: паличка, дужечки на зразок грудей, волоссячко - все!
- А дружина не ображається?
- Ні. Вона сама мультиплікатор, тому зневажливо ставиться до моїх картин, вважає мене поверхневим.
- Буває такий настрій, коли хочеться дивитися власні фільми?
- Абсолютно ніколи. Тепер я помічаю лише вади. Знаю: ось тут щось смикнулося, тут. Як ножем по серцю. Але загалові подобається. Приємно, коли хвалять.
- Давида Черкаського часто хвалять?
- Часто. Тепер особливо. Я взагалі такий собі "весільний генерал": президент фестивалю "КРОК", голова журі фестивалю телевізійних фільмів "Оксамитовий сезон", який відбудеться у вересні, академік телебачення. Єдине - що не генерал армії. Конкурс стриптизерок. Хто в журі? Я! КВН? Теж я, і ще 4 таких записних ідіоти, яких усюди запрошують. Мені цікаво!
- Ви зробили мультфільм "Крила". То що ж важливіше: крила, ноги чи хвіст?
- Хвости, ноги - ні. Крила!
До речі, 11 серпня Давид Черкаський (уже як президент Міжнародного анімаційного фестивалю "КРОК") відпливає на "Маршалі Кошовому" до "Артеку" дивитись "мультики" і розважати бучними шоу дітей з усіх придніпровських міст. Отож попутного вам вітру, капітане української мультиплікації!
