19 листопада у Будинку актора відбудеться концерт, на якому прозвучать кращі музичні раритети.
Подружжя скрипалів Валерій та Олена Супрунюки — власники ексклюзивного права на виконання нот із зібрання графів Розумовських.
Цю колекцію унікальних нині видань музики XVIII сторіччя збирали діти останнього гетьмана України Кирила Розумовського: Андрій та Олексій.
Андрій весь час жив у Яготині (там ноти зберігалися). Колекція продовжувала поповнюватися Волконськими, потім Репніними. У 1918 році її перевезли до Києва і заховали у бібліотеці Києво-Могилянської академії, закидавши марксистко-ленінськими підручниками. А «Розкопали» нотний скарб уже за часів незалежності й передали їх до бібліотеки ім. Вернадського.
Музичні раритети Олена та Валерій виконують у складі заснованого ними 10 років тому першого та найуспішнішого в Україні родинного салон-ансамблю «Колекція Розумовських», що спеціалізуються на легкому, «аристократичному» репертуарі. Репетиції проходять вдома. До квартири в звичайній дев’ятиповерхівці на Виноградарі приїжджають партнери: фаготист — їхнiй 22-річний син Вадим Супрунюк та піаніст-кримчанин Расім Рамазанов.
— Валерію, розкажіть, чому саме вам довірили виконання колекції?
— Вважаю, це питання треба поставити завідувачці відділу музичних фондів бібліотеки Вернадського Ларисі Івченко. Вона допомагала нам: виступаючи перед концертами, розказувала слухачам про ці раритети. А в 1996 році нам дали авторське право на виконання музики з колекції Розумовських. Можу з гордістю сказати — ми перший в Україні салонний аристократичний ансамбль. Потім до цього жанру потягнулися й інші музиканти, але, на жаль, мало хто з них зміг втриматися на плаву. У нас з’явився навіть бренд. Я пішов ще далі — не став зациклюватися лише на XVIII столітті. Почали грати твори Крейслера, Джопліна, П’яццоллу. Коли ми побували у Відні, де майже на кожному кроці чули вальси Штрауса, я був вражений, а чому в нас в Україні рідко виконують цю музику?
— Раритетні видання не дозволяють виносити за межi сховища навіть для ксерокопіювання. То, мабуть, багато партитур вам довелось власноруч переписувати?
— Ми переписали 400 сонат! У кожній по три частини, всього 1200 частин. Чотири роки ноти переписували! Ходили у бібліотеку, як на роботу: з 9.00 до 18.00 години. А потім вже дома я редагував: на кухні сидів, немов Нестір-Літописець. Хоча деякі колеги дивувалися: мовляв, люди гроші роблять, а я ти ноти перписую.
— Із спадкоємцями Розумовських зв’язок ви підтримуєте?
— У 2000 році ми гастролювали у Відні й спілкувалися там з Грегорі Розумовським, в гостях у нього навіть були, — долучилася до розмови Олена Супрунюк. — Грегор приїздив в Україну, коли почалася реставрація палацу Розумовських у Батурині. Зараз чекаємо на її закінчення, бо хочемо відкривати там музичні сезони.
— А в Києві десь регулярно ви виступаєте?
— Приблизно раз на місяць орендуємо зал Будинку актора, — розказав Володимир. — 19 листопада пройде концерт під назвою «Краще з колекції Розумовськіх». Можливо, презентацію нового диска водночас зробимо… Непогано було б спробувати пограти в Андріївській церкві (це ж єдина культова споруда в Києві роботи Растреллі — до неї були причетні імператриця Єлизавета Петрівна і граф Розумовський).
— На жаль, справжню ціну раритету знають тільки за кордоном, — з сумом каже Олена. — У нас кілька років тому в пресі та на телебаченні активно обговорювали передачу трофейної колекції партитур сина Баха до Німеччини. Це було на президентському рівні. А про колекцію Розумовських ще й досі мало хто знає. Знаєте, з приходом кожного нового міністра культури ми намагалися розказати тим керівникам, що колекція Розумовських — це скарб, гордість України. Нас начебто уважно слухають, але нічого не роблять. Кожний музикант у нашій країні сам собі повинен продюсерством займатися.
— Кажуть, що всі запрошення на ваші закордонні виступи надсилають не до Міністерства культури та туризму, а до Міністерства закордонних справ?
— Так, у МЗС нас дійсно розуміють і підтримують. До речі, ми — єдиний колектив, який представляв Україну на Олімпійських іграх 2004 року в Греції (виграли тендер). На нашому концерті була присутня французька кінозірка Катрін Деньов. Коли вона почула, що ми граємо салонну аристократичну музику, то дуже багато приємних слів сказала, дякуючи за задоволення від нашого виступу. Нам приємно, що у захваті були і місцеві жителі. Мені запам’яталося, як кілька православних бабусь підійшли до нас, подарували й святі камінчики, гілочки оливок i просили відвезти їх до України.
— Надовго запам’яталися нам концертували в Сирії, — розказала Олена. — Ми мріяли побувати на Сході, дізнатися, як там живуть люди. Переконалися, що крилатий вираз: «Схід — справа тонка» дійсно має рацію. Тільки шкода, що про Україну там майже нічого не знають. Багато хто iз сирійців і досі вважає, що Україна — це СРСР. У них про колишній Союз лишилось багато приємних вражень. Мабуть тому, що багато хто з сирійців отримав вищу освіту саме в СРСР.
