23 роки тому Володимир Волонтир (заслужений діяч мистецтв України, педагог, диригент і композитор) — випускник Національної музичної академії України — заснував разом із дружиною Оксаною в Мукачеві, на своїй малій батьківщині, унікальний музичний заклад — хорову школу. Там хлопчиків та юнаків навчають музично-теоретичним дисциплінам, грі на фортепіано, та, головне, — любити хоровий спів. Дітей там виховують за допомогою неперевершених зразків вітчизняної та зарубіжної хорової літератури: хорових творів Бортнянського, Веделя, Лисенка, Стеценка, Леонтовича. Юні хористи, побувавши на різних конкурсах і фестивалях у 17 країнах світу, відчули себе справжніми емісарами української культури, звикли пишатися своїм мистецтвом. Спів став для них частиною життя, увійшов у кожну вільну хвилину. Чи вдома, чи за кордоном маленькі «майстерзінгери» (майстри співу) розбиваються на гурти й починають виводити народні пісні, перлини світової класики або твори свого наставника й директора. Нещодавно Оксана й Володимир були гостями Міжнародної асамблеї «Тоніка» хормейстерів юнацьких та дитячих колективів.
— Те, що закладалося 23 роки тому, дає результати. В першу чергу, це стосується музичного виховання дітей, — розказав В. Волонтир. — Вони дістають гарну освіту, яка дає можливість стати професіоналами- музикантами. Ми пишаємося нашими випускниками. Наприклад, минулого року Богдан Пліш отримав гран-прі на III Всеукраїнському конкурсі молодих хорових диригентів у Києві. Багато наших хлопців стали справжніми музикантами. Наші вихованці працюють в Угорщині та Словаччині. Чимало наших хористів виступають у провідних українських колективах: Ужгородський камерний хор «Кантус», «Закарпатський народний хор», а Василь Коваль нині є головним хормейстером Львівської опери.
— Ви побували в багатьох країнах світу зі своїм хором. Мабуть, багато чого цікавого й повчального можете розповісти?
— Незвичайна пригода сталася з нашим хором під час поїздки на фестиваль у Португалію. Дорогою, вже на території Італії, неподалік Венеції, зламався автобус. Сім годин ми чекали нового, але так і не дочекалися. Нам допоміг водій трейлера, який домовився про нічліг для нас у соціальному центрі. Нашу репетицію почув священик місцевої церкви й запропонував поспівати там увечері. Тоді в католиків саме була Вербна неділя. Ми виконали духовну музику зарубіжних та українських композиторів — успіх перевершив усі очікування. Вдячні прочани розібрали дітей по сім’ях, нагодували, наділили подарунками, опікували, аж допоки не приїхав новий автобус. Діти побачили, що зроблене добро повертається до тебе знов-таки добром. 2003 року ми виступали в Німеччині, куди приїхали на запрошення адміністрації землі Оберфранкен, дали п’ять різдвяних концертів.
Нині готуємося до виступів у Словаччині, де з 19 по 21 травня відбудеться Фестиваль мистецьких шкіл Європи. Ми будемо виконувати класичні й сучасні твори українських композиторів, західноєвропейську музику. Більше десяти років проходить у Кошицях фестиваль духовної музики, заснований нашим другом-українцем Левком Довговичем. Ми побували на ньому п’ять разів. Нас почули організатори фестивалю у Вранові й дирекція різдвяного фестивалю «Тиха ніч» у Спішскі Нова Вес, запросили до себе. Там цілий комплекс — драматичний театр, концертний зал із чудовою акустикою. У січні ми мали дати там один концерт. Але бажаючих нас послухати було так багато, що організатори попросили дати ще один концерт.
— Коли ви їздите на конкурси й дістаєте грошові призи за перемогу, зрозуміло, що це — гарний стимул. А що отримують діти?
— Конкурсів з грошовими призами дуже мало. Ми привозимо з Європи додому пам’ятні подарунки, дипломи. Йдеться про високе мистецьке свято, коли ти отримуєш задоволення не лише від свого виступу, а й від того, що бачиш і чуєш мистецтво інших, друзів-однодумців, які роблять те саме, що й ти. Діти після таких творчих обмінів розуміють, що те, чим займаються вони, шанують у всьому світі. Хоча якби це мало належну підтримку держави й меценатів, то можна було б їздити більше й показувати українське хорове мистецтво у світі.
Наш колектив 1996 й 1998 років у Бельгії на Європейському фестивалі дитячих і молодіжних хорів здобув II премію в найскладнішій номінації мішаних хорів, де конкурентами були юнаки та дівчата віком до 25 років, а у нашому хорі виступають хлопці віком від 10 до 19 років. Ви знаєте, мистецтво сприяє дружбі й об’єднує людей різних національностей набагато більше, ніж спорт. Бо, скажімо, коли виходять на ринг двоє боксерів, треба бути безмежним гуманістом, щоб бити свого суперника в обличчя й любити його. А коли слухаю музику композиторів різних національних шкіл, я радію від того, що вони співають чудово й отримую від цього задоволення. І навіть ті, хто не переміг на конкурсі, не відчувають від цього ані фізичного, ані душевного болю, слухаючи кращі колективи, в них з’являється бажання самовдосконалення. А в перервах між виступами учасники різних хорів спілкуються між собою. Зав’язуються теплі стосунки, листування, які тривають роками.
— Так товаришують ваші хористи з дівчатами із хору «Магніфікат» із Будапешта?
— Так. Ми їздили до них у гості, потім приймали хористок у себе в Мукачеві. Сподіваємося, що 26 — 27 травня вони разом із іншими зарубіжними гостями приїдуть на IV Міжнародний хоровий фестиваль, який відбудеться в нашому місті.
