Дефлімпійський рух в Україні розпочався у 1992 році, з моменту створення Спортивної федерації глухих України. І вже через рік на Всесвітніх літніх іграх глухих наша команда здобула вісім медалей, дві з яких — золоті. А у 2001 році наші учасники досягли справді унікального результату. З Рима, де проходили ігри, вони привезли загалом 32(!) медалі. Зимові види спорту, а саме — лижні гонки — для спортсменів з вадами слуху почали розвиватися лише у 1996 році. Спочатку йшло становлення методики й аналіз міжнародного досвіду. Тому на минулих Всесвітніх іграх глухих (перейменованих у 2001 році на дефлімпійські) у швейцарському Давосі наші хлопці були скоріше спостерігачами. Проте вже тоді було зроблено серйозну заявку на майбутній успіх. Особливо у той час виділявся результатами ветеран збірної Іван Пишняк. Був він і одним з кращих у Швеції. У історичній для українців естафеті 3х10 км на своєму другому етапі Іван організував пристойний гандикап товаришу по команді Степану Куриляку, і в підсумку вперед українці пропустили найсильнішу зимову дефлімпійську збірну Росії (на їхньому рахунку все лижне «золото» ігор), але сенсаційно обійшли господарів-шведів. Такого не чекав ніхто. Скандинави важко переживали свою порівняну невдачу і навіть на нагородження дуже спізнилися. Медаль стала першою, здобутою хлопцями з вадами слуху за два світових форуми, в яких вони брали участь. Непоганий результат, враховуючи, що у складі української делегації було всього чотири людини. З медаллю ще приїхав третій учасник естафети, полтавчанин Валерій Береговий, а єдиною «невдахою» став Олексій Сквирський. Утім, про яку невдачу може йтися, коли юнаку всього 17 років. Уже до наступних ігор, підкреслив Валерій Сушкевич, йому під силу стати лідером збірної. Івану Пишняку ж Валерій Сушкевич від імені Національного комітету спорту інвалідів вручив кращий з існуючих на сьогодні слуховий апарат. А шведів ми обійшли завдяки, між іншим, ...самим шведам! Вони люб’язно надали нашій команді свої бази, й українці єдині, хто отримав можливість тренуватися у Швеції (крім самих шведів) з 21-ї країни-учасниці ігор. До речі, на перших Всесвітніх іграх глухих в Австрії змагалися лише 33 особи з 3 країн. На нинішні ж старти приїхало 240 осіб.
Необізнаній людині може здатися, що людям з порушенням слуху цілком можна виступати разом зі здоровими спортсменами, адже опорно-руховий апарат у нормі. Але це не зовсім так. Моторика і координація руху в глухих дуже ослаблені. Та навіть незважаючи на це, результати лижників наближені до світових стандартів. Переможець гонки вільним стилем на 10 км росіянин Віктор Лужанінов пройшов дистанцію за 23, 54 хв. Тут не кожен «профі» дожене. У Швеції наші дефлімпійці зустрілися зі знаменитим радянським, а після 1991 року — казахським лижником Володимиром Смирновим. Він високо оцінив рівень підготовки наших хлопців.
З одного боку, завойована зимовими паралімпійцями медаль поклала край пустим розмовам про недоцільність розвитку лижного спорту інвалідів в Україні, з другого, проблеми нікуди не поділися. Українська збірна була на межі неучасті у нинішньому світовому форумі, і лише в останній момент, терміново, прем’єр-міністр і президент НОК України Віктор Янукович допоміг в організації поїздки. Скільки ще буде цих «останніх моментів» — невідомо. Бюджет на нинішній рік передбачає скорочення на третину фінансування паралімпійського спорту. З цим категорично не згодний Валерій Сушкевич. І він як народний депутат спробує відстояти свої вимоги у сесійній залі Верховної Ради. Тим більше — свої пропозиції, а саме — не допустити скорочення і без того «дірявого» бюджету — НОК і Держкомспорт подали ще у січні.
Але не тільки невеселими думами зайняті голови спортивних функціонерів. Наприклад, з наступної зими проводитимуться щорічні чемпіонати України з лижних гонок для людей з вадами слуху. Думається, непогано було б залучити до цього фахівців з професійного спорту в усіх регіонах, щоб люди могли керуватися не тільки олімпійським принципом, але й реально ставити спорт інвалідів на професійний рівень. Для багатьох це стане справжньою віддушиною, способом забути про свою недугу.
