...Чим відрізняється «Мамаєва слобода» від музеїв, у яких під відкритим небом експонується стародавні українські помешкання й господарські будівлі (наприклад, у музеї в Пироговому під Києвом чи в Ужгороді), так це «щільністю». Загалом уся слобода займає 9 га, але хатини сотника, ворожки, шинок, гончарна майстерня, ткацька чи бурсацький театр й інші садиби розташовані неподалік одна від одної — на одній «вулиці», на площі трохи більшій за 1,5% території. Таким чином складається враження, що ходиш «по селі» — протяжністю, приблизно, як від Бесарабки до Європейської площі. Зрештою, «Мамаєва слобода» — не музей, бо все тут є дуже вдалою репродукцією завдяки майстерності народних умільців.
ІСТОРИЧНЕ МІСЦЕ
Директор слободи Костянтин Олійник дуже пишається місцем, в якому розташований цей центр народознавства (у Відраденському парку на Солом’янці). Адже мальовничий місточок в центрі слободи, на якому хочеться стояти і стояти, дивлячись, як унизу ставочок кишить п’ятьма видами карасів, окунями, линами і ще якимись помаранчевими рибами (вони сюди потрапили з дачі генерала Кузьмука, за словами Костянтина), як веде свій виводок качка, а на сонці гріється черепаха, проліг якраз над гирлом річки Либідь. Поруч з ним є чистий потічок, з якого можна напитися води та невеличкий ставочок з кладкою. До речі, саме з цієї кладки Президент України, члени Кабінету Міністрів й інші високі чини окунаються іноді на Водохрещення.
Унікальною в «Мамаєвій Слободі» є й діюча церква Покрови Пресвятої Богородиці — єдина справжня козацька церква в Україні з часів руйнування Запорізької Січі — така, які будували на Запоріжжі в часи Богдана Хмельницького, дерев’яна, зроблена без єдиного цвяха. Як і в старовину, сходи до неї зроблено з товстих дощок — плах — аби люди, які ступають по них до храму, з порога задумувалися що вони роблять так, а що варте ... плахи (символізм — щокроку).
— Про те, що в Одесі поставили пам’ятник Катерині II знають всі, а про те, що у центрі Києва є пантеон запорожцям — не знає ніхто, — нарікає «Дню» директор «Мамаєвої слободи». — Пантеон — тому що навколо церкви стоять 38 хрестів на честь кожного куреня Запорізької Січі. І щоразу на службі в церкві, і щоразу на панахиді священик у молитві згадує всі курені лицарів степу та всіх українських гетьманів. У якій церкві ще таке є?.. До речі, коли в серпні 2003 року ми урочисто піднімали хрести на церкві, на небі не було ні хмаринки. Патріарх Філарет почав обряд освячення — і раптом пролунала блискавка й загриміло...
ДЕНДРОПАРК — МАЙЖЕ ГОТОВИЙ
За словами Костянтина Олійника, нині в «Мамаєвій слободі» іде копітка робота над інтер’єрами, адже будувати тут можна лише в теплу та погожу пору. Солома, очерет, кізяк, лоза — от матеріал для того, щоб зробити браму, кошару для овець чи накрити сотникову хату. Цікаво, що всі солом’яні покриття, які є в музеї, зробив один 26-річний народний умілець Володимир (за допомогою друзів).
— Технологію пошивання соломою з жита дахів знав один дід iз Хмельниччини. Він не хотів вчити нас, молодих хлопців, ремеслу — а це 12 технологічних операцій, — але ми пішли на хитрість: діду, ми вам будемо допомагати... Так і навчилися. На щастя, тепер це ремесло не вмре. Ми з друзями зробили всі покриття в «Мамаєвій слободі», а ще два роки тому накрили хату сторожа могили Тараса Шевченка на Чернечій горі. До того часу вона стояла накрита рубероїдом, — розповів Володимир.
Як кажуть працівники слободи, вони не йдуть шляхом збирання раритетів на антикварному ринку. Натомість беруть в музеях зразки, а народні майстри їх відтворюють. Працюють тут гончарі, ковалі, вишивальниці, художники, а дзвонар козацької церкви Роман недавно отримав мiжнародне визнання перше місце на конкурсі дзвонарів Східної Європи. До речі, всі вісім садиб, які незабаром будут представлені для гостей, обплетені тинами різного способу плетіння — не повторюються ні брама, ні фірточка, ні перелаз, ні оздоблення інтер’єрів.
Над внутрішньою стороною «Мамаєвої слободи» працює молодий і вже відомий київський художник та скульптор Іван Семисюк: це його роботи скіфська баба, дуже схожа на козака Мамая, височіє на кургані перед входом до «Мамаєвої слободи».
— Час такий — треба все вміти робити. Наразі вдарився в графіку — народний розпис, — констатував художник, розписуючи в жидівському шинку шинквас. — Я вже розмалював усі печі в слободі, всі сволоки. Репліки, які я роблю, — це реконструкція народних сюжетів. Їх я не вигадую сам, а беру з літератури з давньоукраїнського розпису. Оскільки я виріс у художньому середовищі (моя мама — народний майстер), то мені не довелося напружуватися, ментально змінюватися аби працювати в «примітивному» стилі, хоча в мене — академічна освіта. Треба почати робити — і все виходить, так спрацьовує генетична пам’ять... Окрім цієї роботи я разом з мамою виставляюся в Музеї народного декоративно-прикладного мистецтва та на Гоголь фесті.
ДУХОВНЕ ОЗДОРОВЛЕННЯ ДЛЯ ЛЮДЕЙ
Ідея створення «Мамаєвої слободи» — показати людям середовище та архітектуру, серед яких формувалася українська нація, аби дорослі й діти мали з чого почерпнути інформацію.
— Наші споруди зроблені за технологіями, які використовували трипільці — так званий каркасний спосіб будівництва. Під забудовою — трохи більше процента території, а решта — природне оточення. У нас можна побачити, чим відрізнялася садиба українського шляхтича від садиби коваля, якою була садиба титаря, української ворожки, як ці люди одягалися, яку слухали музику... Людям буде цікаво взнати, що простирадла і рушники в Україні з’явилися раніше, ніж у Франції, що у нас в козацькі часи були лазні й туалети, а в козацької старшини — навіть водопровід і каналізація. Ми хочемо розвіяти стереотип, що українці — це селянська нація, — пояснив Костянтин Олійник.
Діятиме в «Мамаєвій слободі» й бурсацький театр. Він стоїть біля найбільшої сотникової садиби та поряд із приміщенням майбутньої військової скарбниці. За словами працівників слободи, в козацькі часи в Україні діяв свій театр — народний театр пародій на тодішнє життя: спудеї Києво-Могилянської академії мандрували містами та селами й давали вистави, заробляючи собі на життя. А у військовій скарбниці, вітражі для якої вже виготовляють із справжнього гутного скла у Львові, за словами пана Олійника, зберігатимуться військові штандарти сусідніх держав, з якими воювала Україна (звісно ж, копії).
— Ідея козацтва — це як антитіла в організмі людини. В українського організму імунітет ослаблений. Тому ми хочемо зробити свій вклад в оздоровлення нації. До речі, згадайте, що Стаття 11 Конституції України говорить, що держава гарантує розвиток української нації, її традицій і культури. Вважаю, що «Мамаєва слобода» — це практична форма реалізації українського національного відродження, — констатував директор майбутнього дендропарку.
