Супер-купівля португальця Луїша Фігу, судячи з усього, призведе до першої великої втрати мадридського «Реала». Згідно із законом збереження енергії, тепер з Сантьяго-Бернабеу хтось повинен піти, щоб хоча б частково компенсувати величезні гроші, кинуті на придбання португальця. Цим «хтось» швидше за все стане англієць Стів Макманаман, який перейшов до «Реалу» минулого літа і з ходу виграв найпочесніший титул переможця Ліги європейських чемпіонів, забивши в фінальному матчі проти «Валенсії» один із голів. Щойно з’явилися чутки про це, як Королівський клуб спрямував їх у одному-єдиному напрямку — в Англію. Клуби ж прем’єр-ліги відразу нагострили вуха. Першим Іспанію відвідав головний тренер «Міддлсбро» Браян Робсон, запропонувавши за екс-ліверпульця 18 млн. доларів. За нашими відомостями, незабаром з тією ж місією до Мадрида відправляться емісари «Челсі», «Тоттенгема» та «Астон Вілли», повідомляє «Спорт сьогодні» (http://sports.ru). 27-річний Макманаман йти не хоче. І пояснюється це просто — в «Реалі» він отримує 75 тисяч доларів на тиждень і живе, без перебільшення, розкішно. Але піти йому, судячи з усього, доведеться. Наприкінці минулого тижня з Мадрида чітко дали зрозуміти, що «Макка» Королівському клубові вже не потрібен. «Реал» зробив ставку на Луїша Фігу.
Якщо бути абсолютно точним, то його звуть Louis Figo, і якби це все було в шістдесяті, то й ми б називали його саме так — Луїс Фіго. Завдяки розумникам із московської Академії наук з середини сімдесятих ми почали звати португальців за їхньою вимовою, а тому Луїси стали Луїшами, Гомеси — Гомешами, Сантоси — Сантушами і так далі. Щоправда загальновідомі назви залишили у старій транскрипції і тому ми не кажемо на місто мрії Остапа Бендера Ріу-ду-Жанейру. Яку це має дотичність до футболу? Хоча б таку, що якби не філологічні викрутаси сімдесятих років, російськомовні журналісти нашої колишньої спільної батьківщини не мали б спокуси постійно обігрувати прізвище кращого португальського футболіста. Ну як було втриматись 94-го, коли провідні європейські клуби боролися за право придбати суперперспективного гравця, й не написати, що «Барселона» хоче Фігу», чи «Ювентус» не отримав Фігу». Ця «фіговина» триває й досі, а причиною газетярських каламбурів є кращий на сьогодні гравець планети — Луїш Фігу.
Досі писати про нього не було, як кажуть, інформаційного приводу. Високооплачувані ноги португальської зірки востаннє ступали на газон київського стадіону в листопаді 97-го. То чого, нам, українцям, розводитися про нехай і геніального футболіста, проте такого, котрий ніяким боком не «зачіпав» нашу країну? Привід нарешті знайшовся — цього тижня Фігу став найдорожчим футболістом світу. Його за 56 мільйонів доларів купив у «Барселони» мадридський «Реал», поклавши Луїшеві «жалування» у понад сто тисяч «зелених» на тиждень. Подібні шалені контракти рано чи пізно знищують футбольних зірок, які практично ніколи не відпрацьовують вкладених у них коштів. Досі вслід за повідомленнями про рекордний контракт йшла інформація про невдачі «золотоногих» футболістів, чий талант втрачав свій блиск обернено-пропорційно блискові заплачених за них грошей.
Згадаймо останні роки. 1997 — найбільший у історії контракт підписує міланський «Інтер», віддавши «Барселоні» за Роналдо 28 мільйонів доларів. Результат — останні два роки колишня суперзірка на поле майже не виходить, підтримуючи інтерес до себе репортажами про власне інтимне життя. 1998 — найдорожчим у світі стає бразильський напівзахисник Денілсон, придбаний іспанським «Бетісом» за 35 мільйонів тих самих доларів. Результат — цієї весни «Бетіс» вилетів до нижчої ліги, а Денілсон виведений зі збірної Бразилії. 1999 — «Реал» (Мадрид) платить 35,7 мільйона «американських карбованців» за француза Анелька щоб «випхнути» його за рік до Парижа за значно менші гроші. Того ж року «Містером 50 мільйонів» стає італієць Вієрі, і незабаром сідає на лаву запасних через серію травм. І, нарешті, цього року планку світового рекорду вартості футболіста підносить Луїш Фігу. Чи підтвердиться на його прикладі тенденція, згідно з якою найбільші гроші призводять до згасання футбольних зірок?
Насмілюся передбачити, що цього з новобранцем «Реалу» із Мадрида не станеться і футбольний світ побачить у складі найкращої команди Європи не лише найдорожчого, а й найкращого гравця. Впевненість у перспективах португальського напівнападника (саме так слід було б називати Луїша Фігу) базується на кількох чинниках. Але для того, щоб їх згадати, варто повернутися до початку міжнародної кар’єри суперфутболіста з Португалії.
Вперше побачити «фігове» прізвище мені довелося 1989-го, коли його володар виграв разом із Португалією кубок світу для 16-річних. Та юнацька команда пройшла славний шлях, кілька років поспіль збираючи «золотий урожай» з юніорської ниви. За десять років після першого тріумфу колишні «підліткові» та «юніорські» чемпіони світу Луїш Фігу та Руй Кошта стали лідерами національної збірної, яка блискуче зіграла на Євро-2000. Сам Фігу дебютував у національній команді двадцятирічним. Саме тоді його обличчя вперше промайнуло на екранах наших телевізорів: показували радість юного гравця з приводу красеня-гола, забитого ним у ворота Болгарії. «Дозрівши» у «Спортингу» (Лісабон) до потрібної кондиції, Фігу перейшов до «Барселони», де 1995-го грали Стоїчков та Ромаріо. Тоді ігри «Барселони» безкоштовно транслював супутниковий канал TVE-Internacional і автор цих рядків щосуботи біг до телевізора, щоб побачити ту диво-«Барселону» в іграх не менш дивовижного іспанського чемпіонату, більш видовищного за який у Європі немає. В Іспанії напівзахисникам дають грати, а тому Фігу чи не в кожному матчі по-хазяйськи освоював центр поля, де й показував усе, що може сучасний футболіст. Чому, запитаєте, зірка Фігу не спалахнула ще тоді?
Фігу — мотор команди, людина, здатна повести за собою, «витягнути» найбезнадійнішу гру. Португальський віртуоз може тримати м’яч скільки завгодно: забрати в Фігу знаряддя гри в рамках правил практично неможливо. І ніхто, окрім нього, не знає, що буде наступної миті: чи точний удар, чи прохід у штрафний майданчик, чи несподівана передача на вихід нападнику. Тепер вже можна з впевненістю казати, що піднятий 97-го до небес бразилець Роналдо здобув свою славу завдяки точним передачам Фігу, який залишався в затінку, надаючи зубастому форвардові можливість витанцьовувати перед телекамерами після забитих м’ячів. Пішов з «Барселони» Роналдо — прийшов Рівалдо, якого щедрий Фігу теж донесхочу нагодував результативними передачами. І вже не Роналдо, а Рівалдо одержує титул кращого футболіста Європи. Капризний Клюйверт також назабивав у «Барселоні» з добрий десяток м’ячів з подачі Фігу.
Футбол — не хокей, де вже давно рахують результативні передачі нарівні із забитими голами. У футболі вся слава, як і раніше, дістається тим, хто забив. Ті, хто віддав, по-справжньому цінуватися стали нещодавно. Повернімося до Луїша Фігу, який у минулому сезоні забив за «Барселону» в чемпіонаті Іспанії та Лізі чемпіонів 14 м’ячів і віддав 23(!) результативні передачі. Те ж саме було й на Євро-2000, де португальським форвардам залишалося в основному підставляти ноги під передачі Фігу та забивати голи. Луїш Фігу — насамперед командний гравець, який бере гру на себе лише тоді, коли відчуває, що це необхідно. Діапазон дій цього диригента атак — все поле, фланги і центр, напад і напівзахист. За умов іспанського чемпіонату, ті, хто бажав зупинити футболіста Фігу, найчастіше отримують звичайнісіньку дулю(фігу). Досі не можу розібратися зі своїми почуттями під час відбірного матчу Україна — Португалія, який відбувся в Києві 1996-го. З одного боку хотілося на власні очі побачити все, на що здатний Луїш Фігу, а з іншого — прохоплювався страх за нашу команду, захист якої ганяв туди-сюди, відчайдушно перериваючи задумані геніальним португальцем комбінації. За рік Фігу приїхав до нас вже з «Барселоною» і… майже нічого не зміг. Динамівські напівзахисники та захисники буквально затоптали Луїша, не давши йому навіть перевести дух. Цим самим рецептом скористалися французи в нещодавньому напівфіналі європейської першості, коли за прикладом нашого «Динамо», «розміняли» португальця на двох своїх гравців — Фігу того вартий. Саме тому, здається, зірка «Барселони» не поїхала цього року до Італії, де список «затоптаних» іноземців щороку поповнюється іменами кількох «згаслих» зірок. Обравши мадридський «Реал», найдорожчий і найкращий («Франс Футбол» в грудні це підтвердить) футболіст континенту вчинив із мудрістю, характерною для своєї гри. Зробивши для «Барселони» все, що було можна, Луїш Фігу отримав новий стимул для творчого зростання, купу грошей і гарантію того, що збереже свої високооплачувані ноги. Ні Італія, ні Англія, куди запрошували португальця, такої гарантії дати не змогли — занадто жорстоко там грають з тими, хто довго водить м’яч.
Нову сторінку кар’єри Луїша Фігу тепер безкоштовно подивитися не вдасться. Він перший приклав ногу до того, що ігри іспанського чемпіонату транслюються віднедавна виключно платними кабельними і супутниковими каналами. Виходи два, або платити за абонентську картку, особисто відшкодовуючи «Реалові» заплачені за Фігу мільйони, або чекати трансляцій Ліги чемпіонів, де підсилений «Реал» знову має бути серед фаворитів. Більшість із нас обере другий варіант, щоб побачити Фігу. Фігу, якого слід дивитися, про якого слід писати, який на це все заслужив. І нічого страшного в цьому немає, що кращий футболіст — не українець. Такі гравці належать всьому футбольному світові, мають вболівальників на всіх континентах. Вже незабаром і на наших базарах з’являться підробки під футболки мадридського «Реалу» з написом Figo на спині.
