ПЕРЕВІРКА НА ДОРОГАХ
Кожного року генеральному директору Міжнародного фестивалю мистецтв «Слов’янський базар у Вітебську» Родіону Басу задають одне й те ж саме запитання: «У чому відмінність нинішнього фестивалю від попереднього?» І у людини, яка вигадала це свято, завжди є відповідь. Фестиваль з року в рік розвивається: стає різноманітнішою програма, поліпшується технічне оснащення майданчиків, на якому проходять фестивальні заходи, збільшується кількість гостей. Ось і цьогоріч вперше за 17 років представлені всі континенти. До невеликого обласного міста приїхали колективи з Африки, Азії, Південної та Північної Америки, Австралії та Європи. Всього 35 країн. Разом з фестивалем розвивається Вітебськ — із провінційного «совкового» містечка, яким його пам’ятають старожили «Базару», він перетворився на сучасний центр із прекрасними дорогами, доглянутими парками та скверами, відреставрованими церквами та пам’ятниками, розвиненою інфраструктурою. Від фестивалю виграв не тільки президент Лукашенко, що створив собі імідж людини, яка підтримує культурні ініціативи, але й жителі міста: «Слов’янський базар» вписаний жирним рядком у державні бюджетні програми, безкорисливо допомагати йому зобов’язані представники білоруського бізнесу.
Білорусь, подібно до України, пережила свого часу фестивальний бум, коли кожний обласний та районний центр, не кажучи вже про Мінськ, прагнув організувати й провести свій міжнародний фестиваль або конкурс. До Міністерства культури їхали посланці з усіх сторін, щоб просити грошей із держбюджету. Пиріг ділили на всіх, або майже на всіх, але загальнобілоруського свята не виходило. Декілька років тому уряд змінив тактику: у кожному виді мистецтва й культури визначені пріоритетні заходи, що включені до програми обов’язкового держфінансування. Є ідеї проведення інших фестивалів? Будь ласка, організовуйте та проводьте, от тільки джерела фінансування шукайте самостійно. У результаті білоруси отримали декілька всенародних фестивалів-свят, що стали їхніми візитними картками. А «Слов’янський базар у Вітебську», за неодноразовими визнаннями Міжнародної федерації фестивальних організацій ФІДОФ, визнаний одним із кращих, що відповідає усім суворим вимогам міжнародних стандартів.
Як будь-який масовий захід, фестиваль вимагає забезпечення безпеки його проведення. Цього року після інциденту, що відбувся в Мінську, коли під час святкування Дня незалежності Білорусі на площі в натовпі глядачів вибухнула бомба, служба безпеки посилила охорону. Такої кількості людей у міліцейській формі на вулицях, чесно кажучи, ніколи не доводилося бачити. За півкілометра до концертних майданчиків, на всіх вулицях та провулках були встановлені пости перевірок. Через металеву рамку проходили всі — і випадкові перехожі, що поверталися з роботи додому, і зірки, які їхали на концерт. І сумки трусили в усіх без винятку. По дорозі від готелю «Вітебськ» до амфітеатру на легендарній стометрівці нас, журналістів, перевіряли п’ять (!) разів.
До речі, жителі Вітебська до таких суворих заходів безпеки віднеслися з розумінням. Більше обурювалися приїжджі. «З охороною ви явно перегнули палицю, — заявила на прес-конференції співачка Надія Бабкіна. — З вулиці розігнали художників. Глядачів з водою не пускали на концерт — або випивай, або тут виливай. Недобре все це...» З нею не погодився Олег Газманов: «Заходи безпеки особисто мене не дратують. Навіть одне врятоване життя вартує того, щоб витримати тимчасові незручності. Нехай мене хоч десять разів обшукають — я не ображуся». Як виявилося, Газманов брав участь у концерті в Мінську. Він виступив раніше, ніж сталася трагедія. У натовпі глядачів, якраз у місці епіцентру вибуху, знаходилася дочка його мінських друзів. На щастя, дівчина покинула це місце відразу після виступу Газманова, що і врятувало її. Цей випадок приголомшив популярного виконавця. Але на сцену, всупереч усім страхам, він виходити буде.
ДВІ РІДНІ СЕСТРИ ТА ОДНА ЗВЕДЕНА
Міняється географія учасників фестивалю, але концепція свята, проголошеного 17 років тому, поки залишається незмінною — єдність слов’янських культур, дружба слов’янських народів. Правда, пріоритети в родинних відносинах змінилися. Зізнання білорусів у коханні тепер звучать здебільшого більше на адресу однієї сестри — Росії. І це не тільки тому, що свою участь у фестивалі Україна підтверджує однією з останніх; після наполегливих, неодноразових прохань та запрошень господарів (а чи це не вияви зневаги до них?), і на відміну від делегації Росії, яку завжди очолює державний чиновник не нижчий за рангом від міністра культури, від нас офіціоз зачитує посол України в Білорусі. Політична нестабільність всередині нашої країни, що висвітлюється до того ж в іронічно-глузливому тоні російськими телеканалами, залякування обивателя нашими поки ще позашлюбними відносинами з НАТО, створили в свідомості рядових білорусів щодо України імідж агресивної, скандальної сімейки. До того ж з’явилася інша фішка, яка замінює ідеологічний лозунг дружби трьох слов’янських народів — Союзна держава, політичний союз Росії та Білорусі, про існування якого багато хто з іноземців дізнаються тільки у Вітебську. Від декларацій ця віртуальна держава поступово переходить до справи: вже існують загальні ЗМІ, розробляються спільні економічні й соціальні програми. Державний секретар парламентських зборів Союзної держави Павло Бородін, який незмінно приїжджає на «Слов’янський базар» та дає прес- конференцію акредитованим з усього світу журналістам, в цьому році завив, що громадянам Білорусі та Росії вони «заборгували Конституцію Союзної держави». Хоч що б там говорили, «Слов’янський базар» для білоруської влади — це, передусім, захід політичного престижу, недаремно на його відкритті неодмінно буває президент Олександр Лукашенко, а потім вже — фестиваль мистецтв. Україні не заважало би визначитися — хочемо ми бути на цьому святі життя чи ні. Якщо нам не все одно, якими фарбами малюють нас у свідомості сусіднього народу політтехнологи, якщо ми не хочемо створення міфу про Україну як про чудовисько, яке, як писав мандруючи з Петербурга до Москви Олександр Радищев, було «обло, озорно и лаяй», тоді до фестивалю у Вітебську ми маємо віднестися як до можливості заявити про себе світу. Адже недаремно говорять, що в міжнародній дипломатії мистецтво й спорт роблять те, що не під силу дипломатам і політикам.
ЗА ДЕРЖАВУ НЕ ОБРАЗЛИВО
День України цього разу став кульмінаційною точкою концертних програм фестивалю. Європейське шоу Руслани з великою кількістю звукових, світлових та піротехнічних ефектів, з високопрофесійним балетом та енергією живого співу затьмарило традиційні збірні «солянки» Днів слов’янських культур. «Дикі танці» зміняли ліричні балади. «Червону руту», яку Руслана виконала, акомпануючи собі на роялі, підспівував увесь багатотисячний зал амфітеатру. Народний артист Білорусі, фундатор легендарних «Верасов» Олександр Тіхановіч не зміг всидіти в залі: з оберемком квітів він вибіг на сцену та заспівав цей хіт разом із Русланою. А коли зазвучали мелодії попурі з народних пісень, не звертаючи уваги на окрики охорони, підбадьорені Русланою, танцювати почали і старі, і молоді. Тисячі рук піднімалися вгору із синьо-блакитними шарфиками — їх передбачливо привезли з Києва організатори та роздали глядачам. На відміну від багатьох російських колег, які повторюють як шаманське заклинання: «Білорусь—Росія — разом навіки», вона говорила про любов до кожного й несла цю любов у піснях. І всі вони були українською мовою, яку білоруси розуміли без перекладу. Адже мова любові, як відомо, перекладу не потребує.
У відповідь глядачі дарували співачці аплодисменти та квіти, точніше, море квітів. Одна з прихильниць, яка зізналася, що заради концерту перервала відпочинок у Криму, подарувала букет із синіх волошок та жовтих хризантем, що символізує прапор України. Інша поскаржилася, що охорона відібрала у неї блокнот для автографа, і Руслана на спомин про концерт вручила їй одну із запасних паличок барабанщика. Десятирічний хлопчик, один із учасників дитячого конкурсу, прямо на сцені подарував співачці разом із квітами свій перший диск. Дізнавшись, що він до того ж іще й барабанщик, вона всадила його за ударну установку. Зал викликав «на біс» юного артиста. Після концерту натовп глядачів чекав її біля виходу. Вона знайшла добре слово для кожного. До Руслани так зустрічали у Вітебську тільки Софію Ротару
— Потужно! Видовищно! Захоплююче! Те, що зробила Руслана, приголомшує. Вона — приклад того, як повинен працювати артист, — не стримуючи свого захоплення, прокоментувала побачене народна артистка Білорусі Ядвіга Поплавська.
Можливо, прологом майбутнього тріумфу у Вітебську стало для десятирічних українців Владислава Каращука та Діми Бородіна участь у VI Міжнародному дитячому музичному конкурсі «Вітебськ-2008». Виступили хлопці добре. Не біда, що журі віддало перевагу іншим. Як сказала в кулуарах конкурсу член журі від Росії, композитор Лора Квінт: «Ваші хлопці без роботи ніколи не залишаться. У них глядач завжди буде. Так що бали не головне». Ймовірно, цим визнанням вона намагалася виправдатися, чому її бали для українців були низькими, а для своєї конкурсантки — високими. На щастя, діти до цих дорослих ігор залишилися байдужими. Тетяна Піроженко від державного концертного агентства «Україна», яка опікувалася ними, спочатку хвилювалася, чи не вплине на дружбу хлопчиків те, якщо переможе тільки один із них. Потім вона переживала, що буде, якщо обидва опиняться за межею призових місць. Наприкінці, після оголошення результатів. Діма та Владислав весело бігали по приміщенню дирекції фестивалю, освоюючи нову територію, а плакала Таня. Її заспокоювали батьки хлопчиків, які вже встигли звикнути до того, що їхні талановиті чада не завжди бувають першими.
Однією з головних інтриг фестивалю протягом усього часу залишався Міжнародний конкурс виконавців естрадної пісні «Вітебськ-2008». Лідер визначився відразу. Привабливий литовець Донатас Монтвідас зірвав шквал овацій глядачів та був оцінений вимогливим журі найвищими балами. Десятку поставив йому навіть голова журі — композитор, автор опери «Нотр- Дам де Парі» Ріккардо Коччіанте, який у щедрості до конкурсантів помічений не був.
Росіянка Олена Валевська та білорус Віталій Гордій, набравши однакову суму балів — 201 — розділили першу премію. На другому місці виявився запальний співак із Грузії Нодіко. Учасник популярного телепроекту «Шанс» 23-річний Владислав Левицький посів третє місце, яке він розділив із болгарином Пламеном Патовим. Впродовж двох конкурсних днів він набрав 193 бали. У принципі, не так уже й погано. Хоч ми встигли звикнути до перемог — Таїсія Повалій, Руслана, володарка Гран-прі минулого року юна Наталя Краснянська, яку організатори фестивалю всупереч існуючій традиції чомусь забули запросити на фестиваль. На сцені під час виконання колективної фінальної пісні Владислав виглядав більш засмученим, ніж співачка Нена з Киргизстану, яка посіла останнє місце та отримала рекордно маленьку кількість балів — 164. До речі, Донатасу Монтвідасу журі поставило 210 балів. Він і став володарем Гран-прі конкурсу 2008 року та призових 10 тисяч доларів.
