Довгий час біологи не розуміли однієї простої речі: як собаки визначають, хто саме з усіх людей, які зібралися, з більшою часткою імовірності потихеньку кидатиме їм смачні шматочки під стіл? Тепер, здається, відповідь знайдено: розгадка криється в тому, що ці уважні тварини вміють читати людську міміку. Отже вони визначають це «з обличчя».
Група фахівців з Університету Флориди відзначила, що собаки, які мають більше контактів з людьми, ніж їхні родичі, набагато краще розуміють словесні й невербальні сигнали, пише inoporessa.ru. Цьому є просте пояснення — спостерігаючи за людьми, собаки навчилися читати їхні жести. Саме тому при нас собаки поводяться добре, та варто лише відвернутися, як вони не упустять можливості побешкетувати.
Автор дослідження Монік Уделл провела два експерименти, аби порівняти поведінку домашніх собак, собак з притулку і вовків під час випрошування їжі. У першому випадку тварини мали справу з уважною людиною, у другому — з тим, хто їх просто не бачив. Зокрема, цікавило питання: як середовище, у якому зростали «випробовувані», впливає на їхні здібності до випрошування їжі. У першому експерименті вовки, як і домашні собаки, показали успіхи, спілкуючись з уважною людиною. Це свідчить про те, що як домашні, так і дикі тварини міняють свою поведінку залежно від міри людської чуйності. При цьому обидва види час від часу демонстрували усе кращі й кращі результати.
Водночас, що парадоксально, собаки не реагували на ті візуальні підказки, що давала їм людина, яка намірилася поділитися з ними ласощами. Правда, це стосується лише собак, які потрапили у притулок: домашні чотириногі досконало освоїли як мистецтво випрошування, так і мистецтво читати наміри людини.
Результати експериментів довели, що собаки слідують тим невловимим підказкам, які людина сама подає їм, хоча й неусвідомлено. Поєднання певних жестів і отриманий раніше досвід дозволяють кращому другу людини зрозуміти, що та збирається пригостити його. Собака, дивлячись на обличчя людини, дуже добре бачить, збирається вона пригостити її чи ні. Адже мімічні м’язи досить часто видають наші наміри й бажання, хочемо ми цього чи ні. Контролювати роботу цієї різноманітної й обширної мускулатури досить складно — мало хто з представників роду людського стежитиме за виразом свого обличчя щосекунди. А собаці зовсім не складно спостерігати за нами, навпаки, це вельми вигідно й, подекуди, корисно для здоров’я. А оскільки у цих тварин прекрасна пам’ять, то вони досить швидко вивчають «мову» людської міміки. Виходить, що наші чотириногі друзі знають про наш настрій і, можливо, думки практично все. І щоразу використовують отриману інформацію за призначенням.
