Провівши багато часу з людиною, собаки стали розумнішими й навіть навчилися розрізнювати, що добре і що погано, зазначається в дослідженні, проведеному фахівцями Віденського університету, пише gzt.ru.
Хоч висновки ще потрібно підтвердити іншими науковими роботами, цікавий сам факт, що вчені схиляються до думки про те, що господар собаки вчиняє вірно, коли ласкавий тріпає пса по спині й воркує: «Так хто в нас розумний хлопчик, а?»
Оскільки власники собак протягом багатьох поколінь вибирали найрозумніших і здатних співпереживати людині псів, тепер у собак з’явилася обмежена theory of mind — здатність розуміти бажання, мотивацію та наміри інших людей, пише журнал New Scientist. Ще десять років тому більшість учених відкинули б ствердження власників собак про те, що їхні улюбленці можуть страждати, бути схвильованими та виражати інші людські емоції як сентиментальну нісенітницю, яка приписує тварині людські якості.
Тепер подібні погляди оскаржені науковими доповідями, які кілька тижнів тому були зроблені на форумі вчених-собаківників у Будапешті. Вчені розділяють ідею про те, що ті десять тисяч років, що нащадки сірого вовка провели поруч із людиною, дивним чином вплинули на пізнавальні здібності собак.
У ході експерименту, направленого на вивчення пізнавальних функцій наших улюбленців, професор Людвіг Хубер та його колеги з Віденського університету проводили з собаками класичний дослід, який зазвичай проводять із дітьми.
У класичному вигляді експеримент виглядає так: інструктор показує малюкам, як вимкнути світло лобом. Діти з першої групи добре бачать його руки. Під час демонстрації для другої групи його руки закриті шаллю, але при цьому створюється враження, що він не може їх використати. Коли дітям пропонувалося гасити світло самостійно, то учасники першої групи натискали на вимикач лобом, а учасники другої — за допомогою рук. Стандартне пояснення цьому таке: діти з першої групи робили висновок про те, що повинна бути якась причина, через які їх примушували працювати лобом, адже інакше інструктор зробив би це руками.
Цікаво, що під час експерименту професора Хуберта собаки поводилися так само, тільки вони повинні були натискати на важіль, щоб отримати ласощі. Це підтверджує припущення про те, що собаки володіють theory of mind, хоч і в нерозвиненому стані.
У собак також є й моральний компас, що допомагає їм жити в складному соціальному світі людей, додає професор Марк Бекофф з Університету Колорадо в Боулдері.
Коли собаки жартівливо грають один із одним і вдають, що б’ються, їхнє метушня дуже рідко переходить у повноцінну бійку, нагадує він. Це означає, що тварини грають за правилами й чекають, що інші робитимуть те саме. Іншими словами, вони знають, що добре і що погано.
Лікар Фрідерік Рейндж із Віденського університету за допомогою дослідів, в яких одній собаці давали винагороду, а іншій — ні, встановила, що в собак є почуття справедливості, хоч її результати ще не опубліковані. «Собаки показують, що їм огидна нерівність, — зазначає вона. — Я вважаю за краще не називати це почуттям справедливості, але інші можуть витлумачити це саме так».
Собаки, які здичавіли, рідко гавкають. Можливо, це означає, що звичка гавкати з’явилася під час процесу приручення, оскільки вона допомагала собакам спілкуватися з людьми, стверджує професор Пітер Понграч із будапештського Університету імені Лоранда Етвеша. Його колеги навіть використали комп’ютерну програму, щоб зрозуміти, що саме намагаються повідомити нам собаки. Вони навчилися відрізняти, коли собака гавкає на м’яч, а коли — від збудження, стараючись грати краще, ніж її господар.
Акіко Такаока з університету Кіото в Японії давала собакам прослухати незнайомі голоси чоловіків та жінок, при цьому кожний голос супроводжувався показом на екрані людського обличчя. Якщо стать особи не відповідала голосу, собака дивилася на екран набагато довше — ознака того, що картинка не відповідала її очікуванням. Це ще одне свідчення того, що собаки поступово вчилися спілкуватися з людьми.
Лікар Джуліан Камінськи з Кембріджського університету намагалася з’ясувати, чи можуть собаки використовувати жести людей — показ пальцем або довгу фіксацію одного предмета очима — з метою виявлення прихованої їжі або іграшок. Вона прийшла до висновку, що собаки дійсно розуміють, що ми хочемо їм щось сказати. «У процесі приручення собаки навчилися читати ці жести починаючи з шеститижневого віку», — зазначила вона.
