Впродовж багатьох років його добре знали читачі «Радянського Поділля», а відтак — «Подільських вістей», де він і працював до останку завідуючим інформаційним відділом і де його журналістське слово користувалося беззаперечним авторитетом, насамперед, у читачів. За плечима у нього була й робота в районній пресі, друкувався він і в інших виданнях нашого міста та краю й, зокрема, у нашому «Проскурові», де його публікації завжди мали особливу вагу. Проте, на мій погляд, його публіцистичний дар по-особливому розкрився у всеукраїнському часописі «День», де він працював власкором від створення цієї знакової для сучасної української журналістики газети — й до сьогодні. Працював тут радше задля власного бачення тих стандартів свободи слова, журналістського покликання, які сповідував завжди, але вповні зумів реалізувати лише в цьому виданні. Саме завдяки «Дню» Михайло Василевський став відомим в Україні та за її межами, а його публікації в цій газеті одразу ставали подією для громадськості Хмельниччини, адже теми для них шукав саме в рідному краї. Заразом, це був і журналістський майстер-клас Василевського для хмельницьких газетярів, серед яких його професійний авторитет був дуже потужним.
І, можливо, не на часі буде й ця несуєтна думка, але, мені здається, якраз його праця в «Дні» була для Михайла чи не найважливішою віхою його журналістської стезі, в якій вистачало всього — і несприйняття деяких колег, і прихованого й прямого тиску можновладців і багатьох інших «тернів», без яких журналістів такого масштабу важко уявити. Та він завдяки цьому виданню зумів знайти в нашій професії тільки ним вивірений шлях, яким йшов твердою ходою. Йшов фактично до останнього подиху, бо у творчих планах Михайла Йосиповича було багато цікавих задумок. Одна з них — видання тієї публіцистики, яку опублікував у «Дні», і немає сумніву, що цей проект на Поділлі знайшлося б кому підтримати.
А ще усі, хто його знав, запам’ятають Михайла Василевського як надзвичайно делікатну, скромну, інтелігентну людину — і водночас тверду й принципову, коли йшлося про його журналістську позицію. Зрештою, усвідомлення цієї втрати для нас усіх, хто знав і любив його, ще не прийшло. Хай подільська земля стане пухом для одного зі своїх справжніх патріотів, який трепетно любив цей край, його людей, минуле й сьогодення, залишивши по собі унікальні журналістські свідчення.
