На другому театральному фестивалі міст- побратимів «Київ Травневий» мистецтво Індії представляла танцювальна група з Делі «Танеша Натілая» під керівництвом зірки індійського класичного стилю танцю «Бхаранатьям» Сароджа Вайдьянатан.
Маленькою дівчинкою вона переконала своїх батьків дозволити їй навчатися танцям і мріяла стати справжньою, відомої танцівницею і вчителькою танців. У ті часи кар’єра танцівниці могла б їй зашкодити вийти заміж, але пані Сароджа народилася під щасливою зіркою — все склалося: у неї прекрасний чоловік, двоє синів, а завдяки її таланту і наполегливій праці вона не тільки стала блискучою виконавицею і хореографом під керівництвом відомих гуру, а й створила в Делі в 1974 р. центр «Ганеша Натілая». Сьогодні в ньому навчаються понад 80 студентів, багато її учнів працюють у різних країнах світу. Зараз в «Ганеша Натілая» навчаються дві українські студентки — Олена Рижей і Марина Курнілович. Асоціація «Україна-Індія» через посольство Індії в Україні сприяла отриманню 9 танцювальних стипендій через ICCR і пані Сароджа дуже хвалить своїх учениць — вони вже представляли в Індії власні концертні програми.
Саме від них пані Сароджа багато чула про Україну, а зараз дуже задоволена і гарячим глядацьким прийомом на концертах, і тим, що вона побачила в Україні. «Українці дуже глибоко відчувають індійську культуру. Вони пов’язані в глибинах віків спільним корінням індо-аріїв, а сьогодні я відчуваю цю духовну спільність з українським глядачем і своїми ученицями, якими я задоволена. Я бачу такий інтерес у діток, які вивчають тут індійський танці, що вирішила привести в 27 і 28 спеціальний клас зі стилю Бхаранатьям. А ще обов’язково сприятиму тим українським діткам, які захочуть навчатися танцям в Індії. В Україні — я знаю — близько 20 колективів індійського танцю і навіть є щорічний Всеукраїнський фестиваль індійського танцю (цього року вже шостий). Я хочу допомогти їм отримати 10 стипендій в наш центр «Ганеша Натілая». Індійський класичний танок — це така довершена танцювальна форма, яка несе в собі й історію, і філософію, і міфологію, вона поєднує щонайвищу духовність і фізичну досконалість. Найвище досягнення у виконанні — це коли танцівник розчиняється в спілкуванні з Богом, це молитва і виконавця, і глядачів. Тому вимоги до техніки виконання дуже високі й канонізовані, а навчання триває багато років. Зате танець формує довершену фігуру й здоров’я. І ще я мрію про те, щоб в Індії побачили українське мистецтво. У серпні дні Незалежності України й Індії, і було б дуже добре, щоб індійські глядачі відчули, що наші народи справді по-братерському близькі».
