У київському клубі «Пивна бочка» відбувся ювілейний концерт рок-гурту «Брати блюзу», присвячений його 15-річчю. Виступ легендарної команди викликав великий резонанс у культурному житті Києва. Задовго до початку концерту біля входу у клуб уже юрмилися фани, шанувальники гурту та просто любителі джазу. Через те, що потрапити до зали було непросто, початок концерту затягнувся майже на годину.
Очікування публіки було нарешті винагороджене — на сцену клубу піднявся всім відомий Кирило Стеценко (цього разу як скрипаль «Братів блюзу») й розказав про творчий шлях гурту . А розповісти йому було про що — 15 років тому «Брати блюзу» увірвалися на велику українську рок-сцену як один з найкращих рок- гуртів, стали відомими в Європі. «Брати» — єдиний колектив, що отримав Ґран-прі фестивалю «Червона рута» за весь час її існуваня. Вони першими з-поміж українців дали концерт на фестивалі «Pepsi-Sziget» у Будапешті, де «Брати» грали поруч із такими монстрами рок-музики, як «Green Day» і «Rammstein», здійснили велике концертне турне по Австрії, уклали угоду з одним із світових рекордингових мейджорів — славнозвісною компанією BMG, регулярно концертують по клубах Європи й Америки. Все це викликає неабиякий подив, бо більшість «Братів» живе й працює в різних містах США й Канади. За висловом Кирила Стеценка, «Брати блюзу» немов «діти лейтенанта Шмідта», у потрібний момент по команді збираються у певній точці земної кулі, щоб потім знову роз’їхатись у своїх справах.
А починалось усе на початку 90-х — саме тоді клавішник і аранжувальник Мирослав «Емерсон» Левицький, працюючи в Москві, вирішив, разом із своїм рідним братом (насправді) — саксофоністом Олегом Левицьким, створити власну команду. На ювілейний концерт до «Бочки» «Брати» зібралися майже цілковито своїм першим, «зоряним» складом: Мирослав Левицький — клавішні, Олег Левицький — саксофон, Сергій Тафтай — гітара, Андрій Вінцерський — ударні, Кирило Стеценко — скрипка, Андрій Сова — бас-гітара. Останній, замінюючи бас-гітариста Андрія Мельника, який не зміг прибути на ювілей гурту, дебютував у той день у складі «Братів блюзу». Не вистачало також скрипаля Андрія Валаги, який після тяжкої хвороби, на превеликий жаль, уже не виступає.
Після «доповіді» Стеценка розпочався безпосередньо концерт: на сцену вийшов клавішник Мирослав Левицький і почав грати... Концерт Шумана для фортепіано, точніше, імпровізацію на тему.
З перших акордів музиканти цілковито оволоділи увагою залу — настільки енергійною була подача матеріалу. Недаремно на фестивалі «Червона рута» в Донецьку «Братів» було визнано найкращими виконавцями на своїх інструментах — їхній професіоналізм виявився як у міцній спаяності ансамблевої гри, так і в численних інструментальних соло, що того вечора мали можливість продемонструвати всі учасники гурту. У першому відділенні особливо відзначився саксофоніст Олег Левицький — блискуча техніка, експресивна манера та виразність його гри забезпечили йому палке захоплення слухачів. Практично весь перший відділ Олег був фронтменом гурту, а в композиції «Sax-solo» підкорив публіку блискучою імпровізацією без ансамблевого супроводу.
Не менш вдалими були виступи й інших учасників гурту: Сергій Тафтай показав справжню гітарну техніку і драйв у численних соло, а бас-гітарист Андрій Сова та ударник Андрій Вінцерський створили саме той потужний саунд, що вирізняє «Братів блюзу» з-поміж інших джаз-рок гуртів.
Композиції гурту виявили неабияку обізнаність музикантів у сучасних стилях. Нью-ейдж, ейсід-джаз, фрі-джаз та інші напрямки сучасної музики складають звукову палітру «Братів» у композиціях «Vienna woods», «Тwo evenings with love», «Sunely-19.25» та ін. Але справжньою родзинкою вечора стала поява Кирила Стеценка зі скрипкою. Автентична манера гри легендарного скрипаля у поєднанні з джаз-роком від «Братів блюзу» справляли неймовірне враження. Народні інтонації злились у нього в органічній єдності із джазовими пасажами й каденціями. Саме таке поєднання фольклору і джазу створює стильове обличчя «Братів блюзу» — індивідуальне й неповторне.
У другому відділі гра ведучих солістів — О. Левицького й К. Стеценка — постала перед слухачами як діалог і взаємопроникнення двох культур — джазу й української етніки. На початку відділу К. Стеценко зіграв соло-імпровізацію — своєрідний «каприс» у народному стилі на тему пісні «Верховино, світку ти наш». Два наступні номери продемонстрували два різних світи, два підходи до використання фольклору. У композиції «Ой-я» енергійний, моторний коломийковий ритм був підкреслений коломийковими ж текстами, начитувані Олегом Левицьким. Світової слави шедевр «Братів» — «Правдиве життя» («Authentic life») — це світ пронизливої, м’якої лірики, побудованої на тій же коломийковій поспівці, що поступово перетворюється в «дикі» коломийкові танці.
На закінчення концерту М. Левицький знову звернувся до класики — в його неймовірних імпровізаціях можна було почути фрагменти з мазурок Ф. Шопена, фортепіанних концертів С. Рахманінова і ще багато чого... А сприймалося це абсолютно у форматі концерту — мабуть, і Шопен, і Рахманінов не здогадувалися, що були першими «братами блюзу». Заключна інтерлюдія знову заглибила слухача до світу блюзу — міцного, як пиво у «Бочці».
