Судячи з того, що на гру прибула значна частина вітчизняного політичного бомонду, на чолі із Президентом Кучмою, йшлося про лідерство не тільки футбольне. У грі Києва й Донецька мав визначитися переможець моральний, який би довів безпідставність звинувачень у не зовсім коректних засобах досягнення мети. Заповнені трибуни столичного стадіону «Динамо» у тридцятиградусну спеку стали свідками ще однієї футбольної драми, без яких уявити матчі команд Лобановського і Прокопенка тепер вже неможливо.
Зірки донецької команди, які замість не здобутих чемпіонських медалей одержали низку неофіційних титулів, виглядали у неділю не дуже переконливо. Відмобілізована і зразково організована оборона киян не давала гостям ані найменших шансів. Ні Зубов, ні Воробей не показали навіть частини того, на що здатні кращий гравець (за версією ПФЛ) і кращий бомбардир минулого чемпіонату. А про десятимільйонного нігерійця Агахову й взагалі можна було б забути, настільки щільно його «прихопили» захисники «Динамо». Забезпечення безпеки власних тилів позначилось на грі господарів у нападі. У Белькевича, якій «вів гру» київської команди практично не було вибору адресатів для гострих передач — всі, окрім Мелащенка, були позаду. Позиційний же напад давно вже не є козирем чемпіонів України.
Невідомо як би все склалося, якби не Мелащенко, котрий останнім часом помножив величезне бажання забити м’яч на впевненість у тому, що йому обов’язково пощастить. А той, хто впевнений, що заб’є, — завжди досягає успіху. Нападник «Динамо» забив на 17 й хвилині ніби випадковийгол, який став насправді нагородою за постійний пошук можливості вразити ціль. Коли ж на тій самій 17-й хвилині вже другого тайму той же Мелащенко розіграв «стінку» із Несмачним, обманувши голкіпера донеччан Вірта, здавалося, що все ясно. «Динамо» впевнено контролювало гру й ніщо ніби з боку «шахтарів» всерйоз не загрожувало.
Все вирішили заміни наприкінці гри. Прокопенко випустив на поле заряджених на боротьбу Конюшенка й Ателькіна, а Лобановський зняв з гри Гавранчича і Белькевича, які були чи не найкращими на полі. За кордоном це називають «вдячними» замінами, коли гравці йдуть із поля за кілька хвилин до закінчення гри під овації публіки. Виявилось, однак, що радіти було дещо передчасно. На вісімдесятій хвилині юний Лисицький не втримав на фланзі інертного до того Зубова, простріл якого ефектним ударом у верхній кут завершив сенегальський «шахтар» Ндіайе. Кияни розгубились і за три хвилини Воробей повторив досягнення партнера по команді, загнавши мяча в протилежний кут воріт Шовковського.
Безперечно, нічийному результату більше раділи гості, чиї емоції контрастували із розпачем гравців «Динамо». Київсько-донецьким двобоєм дано старт новим чемпіонським перегонам, в яких, хочеться сподіватися, буде більше власне футболу і менше навколофутбольних чуток і домислів. Чемпіонат тільки стартував — все ще попереду як для футболістів, так і для їхніх керівників.
