По-перше, на крилах цієї пташки є блискучі сині пір’їнки. Наші предки вважали, що це — чарівні дзеркальця, в яких можна побачити своє майбутнє. Саме слово «сойка» з’явилося як зменшувальна форма від назви цього птаха у мові східних слов’ян — «соя». В етимологічному словнику Крилова пояснюють, що така назва має спільну основу з дієсловом зі значенням «сяяти». Знов-таки, причина появи такої назви — яскраве пір’я пташки.
У народі 11 грудня, за григоріанським календарем, назвали «птах-сойка». Якщо в цей день сойка прилетить до вікна і почне у нього кричати — це на щастя. А тим, хто народився 11 грудня, сойка приносить на хвості вдачу. Взагалі, наші пращури шанували сойку як покровительку і заступницю всіх новонароджених. Але сучасні мисливці сойок не люблять і часто їх підстрілюють. Мисливці вважають цих пернатих шкідниками, які живляться пташенятами і яйцями птахів, що гніздуються на землі.
Майже вся територія Європи, Північна Африка, Мала Азія, Кавказ, Північний Іран, південь Сибіру, Китай та Японія — всюди живуть сойки! В Україні — це осілий птах полісся, лісостепу, Карпат і Криму. Сойка — з родини воронових, полюбляє затишні куточкі лісу і старі парки. Одна з улюблених «страв» сойки — жолуді. Птах навіть робить запаси з них, а також з горіхів, шишок буків і ягід, які закопує у землю. Узимку сойки ласують цими «заготовками». Звичайно, не все вдається знайти. Із жолудів, які залишаються закопаними, виростають дерева, тому кажуть, що сойки «насаджують ліси».
Пташку називають «поліцейським лісів»: коли чужий «вдирається» на ділянку, де мешкає сойка, вона швидко попереджає про гостя інших звірів та птахів. Голос у сойки скрипучий, різкий, але також птаха може наслідувати чимало звуків: хоч мову людини, хоч бекання кози, хоч стук сокири. І якщо взяти додому пташеня, то з часом воно стане ручним — з нього, можливо, виросте кумедний співрозмовник.
