Знаменитий фігурист, європейський чемпіон серед одиночників, заслужений майстер спорту, нині керівник прославленого театру, в якому окрасою програм є не тільки сам Бобрін — легендарний «Ковбой», «Паганіні» та «Мушкетер», а й прекрасний дует: Наталія Бестем’янова й Андрій Букін — чотирикратні чемпіони світу, п’ятикратні чемпіони Європи, переможці Олімпіади-88. У трупі виступають не тільки колишні спортсмени, а й артисти різних жанрів. У їхньому репертуарі не тільки яскраві шоу, а й вистави-притчі, вистави-казки, вистави-роздуми. До Києва Ігор Бобрін зі своєю зірковою командою приїжджає не вперше, але нинішні гастролі стали найбільш тривалими: всі новорічні та різдвяні свята він разом з артистами буквально не знімав ковзанів, даючи у Палаці спорту по три вистави на день, на кожній виставі — аншлаги. Глядачі отримали величезну насолоду і від програм, і від майстерності акторів.
— Ігоре, у вас унікальна за складом трупа, якій підвладні вистави різного жанру: драма, комедія, цирк. До неї входять тільки екс-фігуристи, чи до театру можуть потрапити актори, які вміють їздити на ковзанах? Які вимоги ви ставите перед кандидатами?
— В Театрі льодових мініатюр трупа змішана: фігуристи, акробати та артисти оригінальних жанрів (24 чоловіки). Наприклад, наші солісти в минулому були переможцями Європи та світу, олімпійськими чемпіонами у фігурному катанні, а нині — зірки балету на льоду міжнародного класу. В колективі, крім російських артистів, працюють ще й українські майстри. Залежно від класу фігуриста складається індивідуальний контракт: майстер спорту чи актор має відповідати своєму званню і мати відповідні професійні навички. Ми, на жаль, не можемо запропонувати величезні гонорари, і тому чемпіони останніх років підписують контракти частіше в Америці. Проте у нас гарні стосунки з усіма спортсменами, але кожна людина робить свій вибір. А якщо хтось хоче у нас попрацювати, то йому надається такий шанс. Адже наш колектив має авторитет не тільки в країнах колишнього СРСР, а й в усьому світі.
— Розквіт фігурного катання в Радянському Союзі відбувся в період застою. Глядачі з хвилюванням стежили за змаганнями. Коли ви виступали, чи було легше? Чи є нині у вас улюбленці? Чи правда, що підкилимові інтриги — неодмінний атрибут змагань міжнародного класу? Наприклад, на останній зимовій oлімпіаді скандал про підкуп суддів досі не закінчився.
— Я стараюся уважно стежити за всіма великими змаганнями, щоб знати, в якому напрямі розвивається фігурне катання. А улюбленчики… Будь- який спортсмен, який вносить у свої програми крім стрибків на багато обертів частинку душі, театральної художності, мені відразу стає цікавим. Я пригадую ті часи, коли дуже багато було таких спортсменів. А зараз їх можна порахувати по пальцях. Крім віртуозного виконання техніки, другою оцінкою оцінюється артистичність програми. Але зі свого тренерського досвіду, коли працював з одиночниками та парами, знаю: якщо ти не виконаєш певного технічного набору елементів, то навіть показавши геніальну хореографічну постановку, не отримаєш високих балів. У фігурному катанні на першому місці завжди стоїть бездоганне володіння технічними елементами, і тільки після цього тебе судитимуть із позиції шести балів. Що ж до «підкилимової» боротьби, то сам ніколи в ній не брав участь.
Я не вважаю, що на Олімпіаді в Америці стався скандал. Скандал — це коли хтось із кимoсь свариться. А в Солт-Лейк- Сіті були односторонні розборки, щоб підвищити рейтинг відвідуваності змагань. Такий чорний піар був вигідним, насамперед, телевізійним компаніям, які боялися прогоріти через трансляції. І вони досягли свого, отримавши не тільки мільйони глядачів, а й доларів. Я не вірю, що під цим роздутим скандалом є щось справжнє. Можу говорити, принаймні, за одну пару: Олену Бережну й Антона Сихарулідзе. Я знаю, як вони готувалися до змагань, оскільки ставив їм програми як хореограф. Дуже поважаю їхнього тренера — Москвіну. Тамара Миколаївна за своє життя жодного кримінального хабара не давала!
— Ви не тільки керуєте театром, а й досі виступаєте на льоду як соліст. Нинішні київські гастролі дуже насичені — по три вистави на день. Де сили берете?
— Заряд енергії дає публіка. Нас дуже тепло приймають. Графік виступів дійсно напружений, і ми фактично цілий день на ковзанах. Але коли вистави закінчуються, мої колеги не скаржаться, а сміються, пропонуючи не знімати ковзани і в них відправлятися до готелю — така ожеледь на вулиці. Благо, живемо поряд — у готелі «Спорт». Нинішні гастролі співпали з Новим роком і Різдвом, і тому нам доводиться працювати в жорсткому режимі. Деякі невисокого польоту артисти новорічні виступи називають «чесом», «ёлками-палками». Але я київські гастролі вважаю важкою, відповідальною і важливою роботою. Виступати перед дітьми не менш відповідально, ніж перед дорослими. Ми не можемо не виправдати надій глядачів. Публіка стільки дає позитивного заряду — отже, не даремно працюємо. Цього разу ми показали три вистави: «Аліса в країні чудес», «Новий рік у джунглях» — для дітей і «Різдвяний вернісаж», до якого увійшли фрагменти «Ми любимо класику» (програма, поставлена чудовим хореографом із Києва Іриною Чубарець) і «Льодовий дивертисмент» (балет-роздум «Танго нашого життя») — для дорослих. У нашої трупи немає кордебалету, а солісти, якщо потрібно за сюжетом постановки, виступають і в масових сценах.
— Ігоре, в якому віці ви почали займатися фігурним катанням? Хто були ваші вчителі?
— За нинішніми мірками пізно: в сім років. Перший мій тренер — Тетяна Іванівна Лавейко. Вона досі працює в Санкт-Петербурзі і доводить спортсмена до певного рівня. Але потім у неї учня відбирають. Це досить жорстоке випробування і для педагога, і для її підопічного. Але Тетяна Іванівна — одна з небагатьох, хто знає свою нішу та вміє розпізнати талант. Потім я потрапив до рук всесвітньо відомого тренера Ігоря Борисовича Москвіна — прекрасної людини, яка стала для мене другим батьком. Шкода, що зараз ми мало зустрічаємося, оскільки він разом зі своєю дружиною Тамарою Миколаївною більше часу проводить у США, ніж у Росії. Я дуже хотів би, доживши до віку Ігоря Борисовича, бути таким же бадьорим, як він.
— Тренером Наталії Бестем’янової та Андрія Букіна була Тетяна Тарасова — жінка дуже жорсткого характеру. Як складалися у них стосунки в спорті?
— Це був міцний колектив: Андрій, Наташа та Тетяна Анатоліївна, зі своїми складностями, проблемами. Але навіть сперечаючись, вони йшли до однієї мети — перемоги. Тому завоювали так багато медалей на найпрестижніших змаганнях: чотирикратні чемпіони світу, п’ятикратні чемпіони Європи, в 1988 році перемогли на зимових Олімпійських іграх. А коли Наташа та Андрій закінчили виступати під опікою Тарасової та прийшли працювати до театру, мені довелося замінити їм постановника програм. І вони вже під моїм керівництвом виграли відкритий чемпіонат Америки, професійний чемпіонат із фігурного катання. У Театрі льодових мініатюр вони виступають не тільки як солісти, а й як тренери.
— Був період, коли ви також працювали в колективі Тарасової «Всі зірки», чому ж розлучилися?
— Це не дуже приємна для мене історія. Не хочу згадувати про давно минуле. Спочатку у нас, дійсно, був один колектив, а потім стало два: Театр льодових мініатюр під моїм керівництвом і ансамбль «Всі зірки» Т. А. Тарасової. У нас розійшлися творчі шляхи-дороги. У нинішній час колектив Тетяни Анатоліївни розпався і залишився тільки мій Театр. А Тарасова знову займається тренерською роботою.
— Ще років п’ятнадцять тому ледве не в кожному місті з мільйонним населенням був власний Балет на льоду, але фінансові лещата, немов каток, знищили ці колективи. Як вам вдається зберігати свій театр? Адже крім професійної команди, що вимагає гарних гонорарів, потрібні кошти на костюми, декорації, оренда льоду тощо. Ви — колектив, який кочує — такий собі театр на ковзанах без постійної прописки. Нові програми доводиться готувати на гастролях?
— У нас три трупи на різні вистави. Одна виступає в «Попелюшці», друга — в «Лускунчику», і третя, яка нині у Києві, — солісти. Я не хочу образити інших своїх колег, але нині до вашої столиці приїхали найкращі. Що ж до оренди льоду, пошиття костюмів, виготовлення декорацій, прийому іногородніх, митних декларацій — все разом коштує шалені гроші! Власної стаціонарної бази поки що не маємо, але боремося за її створення. Коли готуємо нові програми, то орендуємо лід. Ми виживаємо завдяки допомозі партнерів, із якими працюємо за межами Росії. Наприклад, часто виступаємо у Франції. У Києві пройшли переговори з південнокорейським імпресаріо. Як правило, раз на два роки їздимо виступати до Сеула. Наші гастрольні маршрути проходять по різних країнах близького і далекого зарубіжжя.
— Нещодавно вийшла книга, що викликала резонанс, «Пара, в якій троє». Як вона створювалася? Чому вирішили її написати?
— Книга створювалася довго. Їй довелося полежати під сукном. Першу половину було написано після того, як Наташа й Андрій, перемігши на Олімпійських іграх, закінчили виступати у великому спорті. Їхні спогади, як вони йшли до тієї перемоги. Залаштункові навколоспортивні інтриги, тренування, робота над сценічними образами. Потім все закрутилося: перебудова, розвал СРСР, і книга стала нікому не потрібною. Рік тому ми зустрілися з відомим спортивним журналістом Віталієм Мелик-Карамовим, і він запропонував продовжити розмову. Раніше це були Наташа й Андрій, а тепер — Наташа та Ігор. У другій частині ми розповіли про себе: наше сімейне життя, театральні проблеми. Вийшла одна книга у двох варіантах, із десятирічною перервою. Вона розповідає про світ великого спорту, але ми спробували в ній уникнути скандальних історій і пліток. Хоч, повірте, цього в наших творчих біографіях було немало.
— Як розподілилися обов’язки у вашому тріумвіраті: Бобрін-Бестем’янова-Букін?
— Наташа, крім солістки, виконує роль директора театру. На ній дуже багато рутинної організаторської роботи. Андрій не тільки виступає, а й займається як репетитор з артистами, вводить новаків до вистав. Підчищає всі огріхи та доводить номери до світових стандартів. Я як старший є художнім керівником колективу. Нашому театру вже 17 років, але тертя ніякого немає. Щороку до нас приходять нові фігуристи, ставляться програми. Дуже важливо, щоб колектив був на високому рівні, у гарній формі, цікавий глядачам.
— Новий рік і Різдво ви зустріли у Києві. Це були для вас свята чи все-таки робота?
— Є гарна прикмета: як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш. Після вистави ми всією командою зібралися в холі Палацу спорту, накрили стіл і весело зустріли свято. Тому я думаю, що ми в цьому році не будемо обділені роботою. А Різдво для нашої сім’ї подвійне торжество. 6 січня — свят-вечір і день народження Наталії.
До речі, після вистави Бестем’янову вшановували не тільки чоловік, партнери та київські колеги, які брали участь у постановці, а й численні глядачі, яким пощастило дістати квитки на виставу. А організувала гастролі прославленого Театру льодових мініатюр у нашій столиці концертна організація «Максанна-Україна» за сприяння «Київстар», подарунки дітям і дорослим підготувала фірма «Світоч».
