4 вересня минуло 45 років із прем’єрного показу в Києві у кінотеатрі «Україна» легендарного фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». До речі, прем’єра стрічки була дозволена в Україні лише через рік після того, як фільм обійшов світові кінотеатри й отримав схвальні оцінки. Причиною такої затримки стало те, що режисер Сергій Параджанов навідріз відмовлявся показувати «Тіні забутих предків» у перекладі російською, мотивуючи це тим, що мова є одним із невід’ємних художніх елементів фільму. І сама стрічка, і її прем’єра стали знаковими. «Тіні забутих предків» — це не лише фільм високої якості та режисерської майстерності, який відкрив для інших незнані гуцульські традиції й побут, він у свій час підкорив світ (польський журнал «Екран» 1966 року писав: «Це один із найдивовижніших і найвитонченіших фільмів, які траплялося нам бачити протягом останніх років»). Стрічка Сергія Параджанова — це окремий феномен, який за допомогою мистецтва кіно демонструє цілісну самобутню етнічну культуру і, таким чином, стає її яскравим проявом.
Прем’єра фільму у Києві стала майданчиком, звідки молода українська інтелігенція вперше відкрито виступила проти державної тоталітарної системи. На честь 45-ї річниці цієї події громадська організація «Молодий Народний Рух» організувала перегляд стрічки Сергія Параджанова у кінотеатрі «Кінопанорама». А розпочався він відтворенням подій, що відбувалися на початку вересня 1965 року.
— 2 вересня ми довідалися про арешт Світличного, братів Горинів та цілої низки молодих композиторів, художників, — розповідає колишній політв’язень, учасник і свідок акції протесту Олесь СЕРГІЄНКО. — Це була реакція влади на пробудження громадянської свідомості у частини українців внаслідок процесів демократизації, що мали місце в період хрущовської відлиги. Іван Дзюба вирішив скористатися прем’єрою фільму «Тіні забутих предків», щоб публічно повідомити про арешти. Зал перед початком фільму був заповнений вщент. Після виступу Сергія Параджанова Іван Дзюба вийшов на сцену й після кількох схвальних відгуків про фільм заговорив про повальні арешти серед української інтелігенції та став перераховувати імена арештованих. Івана Дзюбу намагалися зіштовхнути зі сцени. У цей час В’ячеслав Чорновіл закликав незгодних із такою політикою встати на знак протесту. Третина залу підвелася. Тоді, у 1965 року після перегляду фільму до мікрофону вийшов Василь Стус. Хоча попередньо його участь у акції не обумовлювалася, він публічно підтримав Івана Дзюбу та В’ячеслава Чорновола, наголосивши, що «протестувати повинні всі, адже сьогодні хапають українців, завтра хапатимуть євреїв, потім росіян».
Після акції протесту Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл були звільнені з роботи, а Василь Стус виключений із аспірантури. Невдовзі після цього почалася нова хвиля арештів. За словами дисидента Василя Овсієнка, саме під час прем’єри фільму Параджанова Стус вперше публічно заявив про свою громадянську позицію. З цього моменту розпочалися 20 хресних років Василя Стуса, які завершилися загибеллю в концтаборі 4 вересня 1985 року.
Через 45 років після прем’єри зал київської «Кінопанорами» перед початком показу фільму теж був заповнений вщент. Більшість присутніх — школярі київських шкіл. Замість дисидентів вони слухали mp3-програвачі. Що це? Втрата зв’язку поколінь, разом із яким втрачається спадковість традицій, зокрема й у мистецтві? Хто винен? Напевно, що не 15 — 16-річні. Держава натомість підтримує вітчизняний кінематограф швидше про людське око. «Телекритика» повідомляє, що чинний Кабінет Міністрів виділив сім мільйонів гривень на створення й розповсюдження національних фільмів. На думку режисера Михайла Іллєнка, на цю суму можливо створити тільки один повноцінний фільм. Тому національної кіноіндустрії в Україні не існує як такої. Відповідно сьогодні навряд чи можна очікувати появи наступних «Тіней забутих предків»...
