В. С. Найпол народився 1932 року в острівній державі Трінідад і Тобаго. В 21 рік він переїхав до Великої Британії. Всесвітню славу письменникові приніс його роман «Дім для містера Бісуаса», написаний 1961 року. Його остання книга, «Віруючі до крайності», присвячена проблемам ісламського фундаменталізму і грунтується на враженнях від поїздок у різні мусульманські країни. Найпол здійснив справді величезну роботу: побував в Ірані часів правління аятоли Хомейні, у Пакистані, який породив афганських талібів, у Малайзії і в найбільшій ісламській державі світу — Індонезії. Іслам, пише автор, не є «питанням свідомості чи особистої віри — у нього є імперіалістичні амбіції». У книжці немає готових висновків, але є докладний аналіз світу, у якому можуть з’явитися, зокрема, терористи-самовбивці.
Безсумнівно, рішення Шведської академії значно примножить успіх Найпола як письменника. Мало того, що сама премія становить 10 мільйонів шведських крон (943 тисячі доларів) — сам факт володіння нею робить ім’я призера надпрестижнiшим, його твори автоматично переходять у розряд бестселерів. Зокрема, торішній лауреат, абсолютно невідомий у Швеції китайський літератор Гао Сіньцзян після оголошення вердикту Нобелівського комітету став раптово таким, твори якого максимально продаються, — скандинави розкупили понад 40 000 примірників його книжок, що взагалі стало рекордом за останні 10 років. Уже сьогодні в багатьох книжкових крамницях Швеції в заздалегідь заготовані плакати «Книжка нобелівського лауреата» вписують ім’я прозаїка із Трінідаду. У великих магазинах з великим розмахом продають «Віруючі до крайності». Звичайним же вважається зростання тиражів у 20 — 30 разів.
Цікаво, що перша Нобелівська премія з літератури 1901 року не дісталася жодному великому письменникові того часу. Її одержав французький поет Сюллі Прюдом, що викликало у Швеції хвилю протесту: 49 провідних літераторів, з-поміж них і Август Стріндберг, виступили із гнівним листом, обурюючись, що премію одержав не Лев Толстой. Той прецедент нині пояснюють неточним тлумаченням одного слова в заповіті Нобеля: «ідеальний» зрозуміли як «ідеалістичний», а не як «такий, що містить ідеали». Утім, рішення Нобелітету досить часто призводили до таких скандалів. Не підлягає сумніву, що академія неодноразово й охоче використовувала цю премію в політичних цілях.
Сьогодні академіки твердять, що з неправильним тлумаченням й упередженістю покінчено. Однак важко звільнитися від відчуття, що й нинішнє рішення продиктоване не стільки художніми перевагами, скільки черговим нападом політкоректності. По суті, вердикт академіків став досить дивним доповненням до антитерористичної операції — на зразок гуманітарних пайків, які скидають на Афганістан у перервах між бомбардуванням.
