У святкові передноворічні дні на киян обрушилася лавина рекламних закликів відвідати той чи інший театр столиці. І практично одиниці ЗМІ нагадали про майбутню прем’єру в Національній опері України. Проте киян не потрібно агітувати послухати оперу Жоржа Бізе «Кармен». Абсолютний аншлаг двом прем’єрним виставам було забезпечено без будь- якої реклами.
Виняткова за красою мелодики музика французького композитора могла б стати символом європейського романтизму і відвертості людських почуттів. Життя геніального Ж. Бізе було таке ж трагічне і короткострокове, як і життя іспанської красуні-циганки Кармен, героїні новели Проспера Меріме. Вони обоє стали жертвами неприборканої, трагічної пристрасті: Кармен — до палких чоловіків, Бізе — до Музики. Ні, він не загинув від злочинної руки вбивці (так померла бідолашна Кармен). У віці тридцяти шести років композитор помер у передмісті Парижа від паралічу серця. Це трапилося усього лише через три місяці після паризької прем’єри опери, вщент розгромленої рецензентами.
Геніальний твір звинуватили в аморальності та плебействі, низькості та розбещеності. Французьке суспільство було шоковане оперою, музику якої назвали потворною. Сьогодні ж і сюжет, і музика твору сприймаються нами як зразок душевної відвертості, щирості і чистоти емоцій. А вже на фоні трагічних подій, що приголомшили планету осінню минулого року, — то і зовсім еталоном благородства і духовної краси.
Сюжетний зміст літературної першооснови опери у лібрето істотно змінено. Іншими є й основні персонажі: запальний та азартний бригадир драгунів Хозе, мужній тореадор Ескамільйо, ніжна і ласкава наречена Хозе Мікаела і, нарешті, незалежна і пристрасна Кармен.
Пророчою стала оцінка, яку дав опері Петро Ілліч Чайковський: «Кармен» — шедевр, одна з тих небагатьох речей, яким призначено найбільше відобразити у собі музичні прагнення цілої епохи. Років через десять «Кармен» буде найпопулярнішою оперою в світі». Її тріумфальний успіх у багатьох європейських столицях (у тому числі — у Петербурзі в 1878 році) швидко підтвердив прогноз композитора.
.. Блискуче виконання оркестром знаменитої увертюри, що передує опері, дозволило сподіватися на таке ж досконале втілення всієї партитури загалом. Перший акт переніс глядачів на міську площу залитої сонцем Севільї. Іспанський темперамент любовного п’ятикутника яскраво виявляється вже на самому початку вистави. Видатні Хабанера («У любви, как у пташки крилья... «) і Сегиділья Кармен у виконанні Анжеліни Швачки прозвучали експресивно і зворушливо. У співачки яскраве, могутнє меццо-сопрано, особливо красиве у низькому та середньому регістрі (що А. Швачка ефектно використовує). Її артистичний імідж не залишав сумнівів — перед нами пристрасна, ніжна і горда Кармен, яка не зупиниться ні перед чим заради здобуття кохання вибраного нею чоловіка. (Як шкода, що об’єкт пристрасті такої жінки дуже часто змінюється.)
Власне, всі інші персонажі у цьому акті — тільки обрамлення, музичний фон пристрасного співу палкої коханки. Проте слухачі відразу звернули увагу на чудовий голос Дмитра Агєєва (капітан Цуніга), який бездоганно заспівав цього вечора характерну партію бравого офіцера драгунів. Її артистичне втілення (включаючи цілком голлівудську сцену битви з Хозе у бандитській таверні, де капітан був переможений своїм підлеглим) також було дуже вражаючим.
Але, без сумніву, найбільші овації залу отримав Олександр Востряков (Хозе), який блискуче виступив у цій виставі. Його могутній драматичний (якщо не сказати — трагічний) тенор дозволив артисту натхненно заспівати одну з найскладніших оперних партій. Він до того ж темпераментно зіграв роль імпозантного бригадира іспанських драгунiв. Зазначимо, що справжньому таланту «все возрасты покорны», і образ простодушного селянського парубка, який так легко піддався чарам надзвичайної, підступної Кармен, вдався йому на славу. (Одна з шанувальниць видатного українського співака в антракті навіть висловила побажання, щоб у своєму особистому житті артист не так довіряв жінкам — адже не є таємницею, що актори на сцені часто грають самих себе...)
У другій прем’єрній виставі («Кармен» ставилася 28 і 30 грудня) партію Хозе виконав молодий соліст Національної опери Павло Приймак, якому чудово вдалося підкреслити у характері персонажа трохи інші його риси — ніжність, відданість, запал. Йому більше вдалися ліричні, а не пристрасно-захоплюючі фрагменти партитури. Особливо потрібно відзначити «арію про квітку» («Видишь, как свято храню я цветок, что ты мне подарила!»), що прозвучала у таверні Лілас- Пастья.
Один з найяскравіших епізодів вистави — квінтет контрабандистів з участю Кармен («если нам нужно обмануть»). Віртуозно виконана найважча сцена викликала в залі шквальну овацію і численні «браво!» Її блискуче провів Володимир Кожухар, який диригував першою виставою. У цьому ж акті з’являється один з найвідоміших оперних персонажів — тореадор Ескамільйо (Микола Коваль, Роман Майборода). Яскрава баритональна партія була ускладнена незвичайним сценічним «кроком» режисера (Микола Кузнєцов, Росія). Ескамільйо з’являється перед здивованою (і на сцені, і у залі) публікою у другому ярусі сценічної дії: на верхньому майданчику сходів, які ведуть до підвалу, де розташована бандитська таверна. Більш переконливим у цій ролі був Р. Майборода, хоч обох виконавців публіка вважала б за краще слухати на авансцені, а не на такій значній віддалі від глядачів. Тут (і надалі) потрібно віддати належне майстерності оркестру і диригента, що жодного разу не заглушили солістів, навіть у таких «проблемних» ситуаціях. Крім того, як завжди у виставах В. Кожухаря, ми мали можливість насолоджуватися прекрасною ансамблевою злитністю солістів, хору і оркестру.
Декорації скелястого лігва контрабандистів у третьому акті опери були відзначені оплесками публіки (сценограф — Андрій Злобін). Ефектно нагромаджені скелі загрозливо нависали над персонажами опери протягом всієї картини. Вони особливо вдало контрастували з вельми оптимістичним хором контрабандистів «Не страшен нам солдат таможни», актуальність змісту якого, здається, не втрачена і до наших днів.
Прикрасою цієї сцени стала арія Мікаели (Ольга Нагірна). Співачка підкреслює драматичні риси в образі свого персонажа. О. Нагірна з’явилася у незвичайній для себе сопрановій партії (вона має дивовижне колоратурне сопрано).
Інший образ Мікаели вдалося створити Лілії Гревцовій: ніжна, ласкава і нещасна наречена Хозе проймає передусім своєю покірністю долі, щирістю і глибоким, м’яким голосом красивого тембру.
Колоритні образи контрабандистів Данкайро (Геннадій Ващенко, Петро Приймак), Ромендадо (Мар’ян Талаба, Сергій Пащук) та їх подруг — циганок Фраскіти (О. Терещенко) і Мерседес (О. Клейн, О. Яценко). Театральна молодь, задіяна у цих ролях, грає і «приколюється» від усієї душі, демонструючи яскраві, багатообіцяючі голоси. Сценічна дія дає для цього багато підстав — ревнощі і обурення Хозе, зловісні плани контрабандистів, ворожіння на картах і прогноз смерті Кармен, поєдинок Ескамільйо і Хозе з кинджалами в руках не давали публіці розслабитися. У цих сценах яскраво виявилася творча фантазія режисера-постановника опери Миколи Кузнєцова, який поставив на київській сцені вже другу оперу за один рік (у травні кияни гідно оцінили його сценічний варіант опери «Любов до трьох апельсинів» С. Прокоф’єва).
Фінал «Кармен» по-оперному трагічний і барвистий: колоритні народні сцени і тріумфальний хід Ескамільйо, який щойно переміг грізного бика, — це тільки фон, на якому розігрується остання сцена трагедії. Вільнолюбна і пристрасна Кармен («Свободной родилась — свободной и умру!») гине від безжалісної руки засліпленого ревнощами Хозе. У цей момент весь сценічний простір обагрився криваво-червоним світлом, і публіка, затамувавши подих, прислухається до останніх реплік геніального з погляду музики дуету Хозе і Кармен. У ці хвилини неможливо було повірити, що подібна музика могла бути незрозумілою сучасникам Бізе — здається, тільки цілковитий опецьок може не відгукнутися на ці мелодії, сповнені пристрасті, захоплення і жаху. Одного цього шедевра досить, щоб обезсмертити ім’я його автора.
Віддамо належне художнику з костюмів — Ганні Іпатьєвій, яка створила цілу галерею оригінальних костюмів. Не всі вони безперечні (особливо костюми Ескамільйо), але контрабандно-циганська сфера, безумовно, вдалася. Ці персонажі дуже колоритні і барвисті.
Велику і натхненну роботу проробив хор театру: численні хорові сцени динамічні і запальні (хормейстер — Лев Венедіктов).
Другою прем’єрною виставою чудово диригувала Алла Кульбаба. Партію Кармен у ній виконала Тетяна Піменова, показавши високий рівень музичної і сценічної культури.
«Кармен» виконується мовою оригіналу — французькою, що створило серйозні труднощі для вокалістів. Дехто з них не утрудняв себе тонкістю французької вимови, що, звичайно, не залишилося без уваги публіки. На жаль, у красиво виданому, змістовному буклеті вистави зустрічалася плутанина з іменами виконавців провідних партій, чиї прізвища були відзначені поспішно, лише у останній момент. Це цілком недопустимо і свідчить тільки про неповагу як до солістів на сцені, так і до публіки у залі. Відзначимо також, що грунтовність і ясно окреслена традиційність монументальної постановки мимоволі викликала думку про те, що існують (у тому числі й у Києві) і явно новаторські (у режисерсько-сценічній частині) підходи до сучасного прочитання «Кармен». Мається на увазі, зокрема, «Кармен» Романа Кофмана в Оперній студії Національної музичної академії.
Проте останню прем’єру Національної опери, так тепло сприйняту публікою, безумовно, чекає довге сценічне життя в стінах улюбленого нами театру. «Кармен» сьогодні — це одна із найяскравіших вистав у репертуарі київської Опери.
