«Наша людина з Нью-Йорка» — так називають друзі Ігоря Афанасьєва — режисера, продюсера та письменника. Свою трудову діяльність він розпочав на сцені київського Театру оперети, потім очолив Мюзик-хол. А з 1982 по 1990 роки працював на сцені Театру ім. І. Франка, поставивши вистави: «Фронт», «Конотопська відьма», «Бунт жінок», «Будинок, у якому переночував Бог». У житті Афасьєва був період, пов’язаний із народженням Театру естради, але настала перебудова, роботи в Україні стало мало. Ігор пройшов кастинг, і його запросили попрацювати в Америці. З 1994 р. він був ведучим «Новин» Нью-йоркського російського телеканалу. Потім став автором і режисером Російськомовного телебачення, директором Українського каналу в США. Останні чотири роки — продюсер Нью-йоркського театру «Мілленіум», організовує гастролі колективів із країн колишнього СРСР. Зокрема, минулого літа, з легкої руки Афанасьєва, пройшли гастролі Театру ім. І. Франка в Америці, а цієї весни «Варшавська мелодія-2» (зі знаменитою Адою Роговцевою в головній ролі) підкорила заокеанських глядачів.
Поставити гоголівського «Ревізора» — давня мрія режисера Афанасьєва. 14 і 16 листопада франківці запрошують киян на цю прем’єру.
— Ігоре Яковичу, чи можна вважати, що американський період вашого життя закінчився й знову розпочався український?
— Мені б хотілося, щоб ці періоди не розпадалися на різні шматки. Працюючи десять років у Америці, я постійно контактував із Україною. Наприклад, створив Українське телебачення в США. Є дуже багато планів, пов’язаних із Києвом. У нас ще не звикли, що можна жити в США, а працювати в Україні й навпаки. Адже нікого не бентежить, що футболіст Андрій Шевченко грає в Італії, а боксери брати Клички живуть у Німеччині. Я мешкаю в Америці. Організовую там гастролі театрів, ставлю вистави в Києві, що ж тут поганого?
— Своє 50-річчя ви відзначаєте в Києві. Глядачі побачать три ваші нові роботи. Про успіх «Варшавської мелодії-2» наша газета детально писала. Розкажіть про «Ревізора» та «Школу Донжуанів», прем’єри яких відбудуться 16 та 17 листопада.
— Для мене Гоголь — домінанта. Я ставив його «Різдвяну ніч» і близького до нього автора Квітку-Основ’яненка, зокрема, «Конотопську відьму». Я за своєю природою людина містична, хоча багато до чого ставлюся іронічно. Давно хотів поставити Гоголя. Цю мрію я навіть описав у своєму романові «[email protected]» — головний персонаж повертається до театру через Гоголя. До «Ревізора» я готувався давно, але раніше, можливо, вистава була не на часі. А тема ревізії нашого внутрішнього світу, суспільства — вічна. Я «Ревізора» побачив по- своєму: на межі буфонади й цирку. Наше сьогоднішнє життя схоже на трагікомедію. Режисери, як правило, бачать у п’єсі соціальний підтекст, сатиру. А мені здається, що в ній більше гумору. Пригоди Хлестакова викликають у глядачів сміх і усмішку. І дійсно — «З кого сміємося? З себе сміємося». Ми ж себе любимо. Тому хочеться посміхнутися, побачити якісь речі, які сьогодні відбуваються у суспільстві. У моєму «Ревізорові» переплутано часи. Ми живемо в обставинах Гоголя, але в нас є реклама, мобільні телефони, велосипед та інші сучасні ознаки.
Театр ім. Франка — Клондайк талантів. Я за своєю манерою не є режисером-деспотом. Мені потрібні актори-партнери. Веду свою «генеральну» лінію, але й даю можливість акторові самому творити. Городничого грає Василь Мазур, а Богдан Ступка тихо «просачкував» репетиційний період (він був зайнятий на кінозйомках) і ввійде до вистави навесні. Наталя Сумська знайшла цікаві барви для образу Ганни Андріївни. Її героїня ще молода, жадає кохання, суперничаючи із дочкою. На жаль, травмувалася Людмила Смородіна і в постановку вона ввійде пізніше. Незвичайний Хлєстаков виходить в Остапа Ступки. Запам’ятаються глядачам образи Добчинського та Бобчинського (Назар Задніпровський і Анатолій Гнатюк). У цієї прекрасної трійки немає дублерів. Лесь Задніпровський грає слугу Хлєстакова. У виставі Осип один із основних персонажів. У мене цей герой робить «тонкий натяк на товсті обставини». Зовсім не даремно звучить музика Чайковського — лейтмотив стосунків господаря та пана. Лесь — блискучий актор, який володіє внутрішньою іронією та тонким гумором. Роль Марії Антонівни репетирують дві молоді акторки, у яких блискуче театральне майбутнє: дві Тетяни — Шляхова та Міхіна...
— У «Ревізорі» незвичайні костюми, декорації. Це було ваше вирішення чи художника?
— Сценографію створив Михайло Глейзер. У Києві я зустрівся з чудовим митцем Надією Кудрявцевою. Ми разом зробили «Ревізора», а потім «Школу Донжуанів» — наступну прем’єру. Репетиції ми починали в «Сузір’ї», а випустять виставу в Театрі ім. І. Франка. Покажу на ювілеї, а потім ми поїдемо на гастролі до Америки. У планах — показати цю антрепризу в Україні та в Росії.
— У «Школі Донжуанів» ви виступаєте не лише режисером і продюсером, але й автором п’єси. На головну роль запросили грузинську співачку Нуцу, яку як акторку відкрив Роман Віктюк.
— Нуцу до Віктюка відкрив Михайло Єфремов. А взагалі-то вона з акторської родини й виросла за кулісами. Нуца за освітою художник, плюс музикант, співачка, акторка й страшенно талановита людина. Декілька років працювала в шоу Бориса Мойсеєва. Там вона добре загартувалася за допомогою естради. Її помітила Алла Пугачова і презентувала їй одну зі своїх пісень. У Віктюка Нуца чудово зіграла й заспівала роль Едіт Піаф у однойменній виставі. Я її побачив під час гастролей в Америці. Бажання попрацювати разом першою висловила акторка. Вона прочитала мою п’єсу «Школа Донжуанів», зателефонувала й запропонувала співпрацю. Нуца грає дві ролі: жіночу й чоловічу. Жанр вистави — водевіль (комедія з переодяганням, куплетами та піснями). Сюжет забавний. Один учений клонолог-сексопатолог вирішив урятувати людство, перетворюючи чоловіків на жінок і навпаки. До незвичайної клініки проникає дівчина-папараці. У покарання за те, що вона втрутилася не в свої справи лікар вирішує провести на ній експеримент. Але внаслідок плутанини він сам випиває «зілля»... У результаті різних комбінацій його помічникові вдається повернути колегу. Щоправда, за психологією він чоловік, але залишається в жіночому тілі... Окрім Нуци у виставі зайняті актори: Олеся Власова (її глядачі запам’ятали за роллю молодої Гелени у «Варшавській мелодії-2»), Катерина Кистень, Олександр Рубашкін із Театру на Печерську, акторка Театру ім. І. Франка Анжеліка Савченко та шість осіб у балеті (міми та клоуни).
— Ви поставили водевіль, а чому не новомодне віяння — мюзикл?
— Я вважаю що класичний (бродвейський) мюзикл неприйнятний для слов’янської культури. Говорю, як чоловік, який 10 років мешкає у США. У нас різна з американцями психологія. Нам лише здається, що ми схожі. До речі, ближче за все до мюзиклу був горезвісний російський «Норд-Ост». Я знаю як ставити мюзикли. Постараюся, якщо будуть сили, здоров’я та серйозні пропозиції, реалізувати цей проект. Традиції українського музичного театру дозволяють нам зробити вистави більш найближеними за жанром до американського мюзиклу.
— 50 років для чоловіка — це етап чи лише рядок у життєписі?
— Це — серйозний етап. Я займався спортом. Бігав на 100 і 200 метрів. Мій тренер говорив: «Ти можеш добре стартувати. Пробігти середину — гірше чи краще, але ти повинен «накотити» на фініші». Потрібно тверезо оцінювати активний час, який відведено долею. Сили ще є. Хочеться їх витрати з розумом.
