Як мусульманин Майкл Джексон мав бути похований у день смерті до заходу сонця. Але родичі покійного, незадоволені висновками судмедекспертів, найняли приватного патологоанатома, який провів другий розтин тіла. Результати токсикологічного дослідження будуть готові через півтора місяця. Легко можна собі уявити й ексгумацію останків. Могилу знаменитого співака-кастрата Фарінеллі на болонському кладовищі відкрили 2006 року, через 223 роки після його смерті, й тепер глибокодумно вивчають кістки.
Знаменитості мають бути готовими до посмертних випробувань.
Нікколо Паганіні, якого за життя переслідували чутки про те, що він продав душу дияволу в обмін на дивовижний дар віртуоза, помер у Ніцці в травні 1840 року від раку горла, без сповіді й соборування. За кілька днів до смерті до нього приходив священик, але Паганіні відмовився від таїнств. Єпископ Ніцци Доменіко Гальвано відмовив йому в заупокійній службі. Без відспівування поховання було немислиме. Тіло повезли на батьківщину Паганіні, до Генуї, але губернатор заборонив похорон. Труну перевозили з місця на місце, син скрипаля їздив до Риму й благав папу Григорія XVI дозволити поховання. Подейкували, що ночами навколо труни танцюють чорти, а скрипка сама собою грає страшний danse de macabre. Тіло Паганіні ховали й викопували кілька разів. Лише 1929 року він знайшов спокій на генуезькому кладовищі.
Труп автора «Трістрама Шенді» та «Сентиментальної подорожі» Лоуренса Стерна, який помер 1768 року, був викрадений трунокрадами та проданий медичному факультету Кембріджського університету. Труну з тілом Чарлі Чапліна вкрали 1978 року заради викупу...
У випадку Майкла Джексона експерти, мабуть, замислюються над питанням, не від чого він помер, а яким чином він жив. Це немічне тільце (54—56 кг при зрості 175—180 см) було скупченням неправдоподібної кількості рідкісних захворювань і аномалій, від шизофренії до анорексії. Повний список цих недуг — страшна таємниця родини Джексонів. Але судячи з того, що він з’являвся на публіці то в інвалідному візку, то в респіраторі, було видно, що здоров’я поп-ідола вкрай підірване.
Я не любитель попси. Слухати її мені фізично неприємно. Немилозвучний фальцет Майкла Джексона був особливо неприємним, а дивлячись на його знамениту «місячну ходу», я кожного разу згадував вірші Георгія Іванова:
«Лунатик в пустоту глядит,
Сиянье им руководит,
Чернеет гибель снизу.
И даже угадать нельзя,
Куда он движется, скользя,
По лунному карнизу».
Він ішов у нікуди, тепер це зрозуміло.
Мати виховувала дітей у суворих канонах церкви Свідків Ієгови. Але татові-сталевару спало на думку інше шаленство — родинний ансамбль. Батьки дітей-вундеркіндів! Вам буде особливе покарання на тому світі! Татусь Джексон навчав своїх дітей співати й танцювати з сиром’ятним ременем у руці. Через багато років Майкл не міг згадувати без здригання цей театр Карабаса-Барабаса. Мама шила костюми для юних артистів. Дресировані підлітки роз’їжджали по закладах для афроамериканців з виступами, що передували номерам стрип-шоу. Так починалася кар’єра короля поп-музики.
Мабуть, він був не гірший і не кращій за тисячі таких самих, як він, хлопчиків. Але він опинився в руках досвідчених продюсерів, був слухняним, працелюбним і невтомним. Саме тієї миті молоде покоління чорних американців гостро потребувало кумира-ровесника. Джексон і став цим кумиром. Чималу підтримку надала йому Елізабет Тейлор. Захоплення вибачливе: кожна Алла Борисівна повинна мати свого Галкіна. Для неперевершеної діви Голлівуда це була та сама гра в ляльки.
Бозна що творилося в душі у маріонетки, яка дорослішала. Він відбілював шкіру, міняв риси обличчя. Він явно хворів на синдром Доріана Грея — боязнь старіння. Молодився щосили. Певної миті стало здаватися, що в цій істоті не залишилося вже нічого від «оригінального» Майкла, як у князя з «Дядюшкина сна»: «корсет вместо ребер-с», «лицо на пружинах», «волос своих нет-с», «и усишки-то у дурака накладные».
«— Да хоть нос-то оставьте мне, Марья Степановна, настоящий! — вскричал князь, ошеломленный такими внезапными откровенностями».
Але й ніс Майкл Джексон собі переробив.
Наука стверджує, що синдром Доріана Грея являє собою поєднання нарцисизму з дисморфофобією (хвороблива одержимість незначним дефектом зовнішності) і часто супроводжується сексуальними девіаціями.
Із запального гутаперчевого хлопчиська Джексон перетворився на якесь ідолище в перуках і аксельбантах. У мертвотній блідості його позбавленого міміки обличчя було щось вампіряче. Здавалося, Доріан Грей перетворюється на свій спотворений гріхами портрет.
Коли він прийняв іслам, точно невідомо. Настала мить, коли його тілом і душею неподільно заволодів Луїс Фаррахан, вождь організації «Нація ісламу». Фаррахан у першу чергу замінив своїми людьми охорону Джексона, свого пасинка зробив його менеджером, а сам перетворився на його наставника, залишаючись водночас у тіні.
Працею Майкла годувалася ціла армія охоронців, лікарів, адвокатів... Серед тих, що стояли жадібним натовпом біля трону, було безліч вихідців з Близького Сходу з темним минулим. Вся ця юрба звикла жити на широку ногу, зовсім нічого не роблячи. Вона й змусила короля підписати контракт на лондонські концерти.
Джексон розумів, що йому треба якось викарабкуватися з боргів. Лондон не закривав прогалину повністю, але дозволяв зупинити падіння в боргову прірву. Разом із цим поп-ідол лякався повернення на сцену. Він насилу погодився на 10 концертів, потім 10 перетворилися на 50. Біограф Джексона Ян Гальперін, який зблизька спостерігав за кумиром в останні роки його життя, стверджує, що в період підготовки до лондонських гастролей і його оточенню, і йому самому було зрозуміло, що він більше не жилець.
Про спів вживу не могло бути й мови — стадіон, на якому він мав виступати, обладнано найдосконалішою апаратурою для співу «під фанеру». Але він вже не міг і рухатися, хоча його присутність на сцені була обмежена 13 хвилинами на кожному концерті. Вже на другій репетиції він знепритомнів. А перед Лондоном Джексон найнявся виступити на вечірці певного російського мільярдера на Чорному морі. (Писали, що це Олег Дерипаска, але прес-служба останнього спростувала цю інформацію.)
Джерела Гальперіна стверджують, що Джексон втратив волю до життя й говорив, що хоче померти. «Майкл утомився від життя, — говорить одне з них. — Останніми роками він був повною розвалиною... Наближені особи годували його ліками, намагаючись утримати на цьому світі. Вони повинні відповісти за це».
Його вбив страх життя. Все інше — деталі.
