Унікальна спроба поєднати світи Сходу та Заходу представлена виставкою «Окімоно: 100 років від тріумфу у Європі» в Музеї мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків із колекції Олександра Фельдмана. На ній представлені рідкісні екземпляри, що створювалися внаслідок синтезу традицій японського різьбярства із урахуванням європейського досвіду (реалістичної пластики) протягом кількох десятиліть — у епоху Мейдзі (1867—1912 рр.). Всього виставка включає 40 робіт окімоно. Це тільки невеличка частка із колекції відомого українського колекціонера, яка нараховує 220 предметів. Серед її перлин — твори Удагави Кадзуо, Ісікави Комея, Моріно Коріна, Асахі Мейдо та інших видатних представників Токійської школи різьблення, що яскраво репрезентують японський реалізм кінця XIX ст. — першої третини XX ст. Такий розмах, за оцінкою британських фахівців, є одним із найбільш представницьких у Європі. На відкритті виставки пан Фельдман подарував Музею ім. Ханенків чотири рідкісні зразки японської зброї із фондів The Feldman Collection. Цим подарунком меценат втілює в життя свою ідею повернення в Україну культурних пам’яток і як один із кроків на шляху відкриття приватних колекцій — важливого й необхідного процесу, який веде до збільшення культурного надбання нашої країни.
— Я харків’янин. Під час Другої світової війни у Харківському музеї загинула колекція японського та китайського мистецтва. Тому, проводячи виставку в моєму рідному місті, частину східної колекції із The Feldman Collection подарував Музею, поновлюючи втрачені експонати, — розказав Олександр ФЕЛЬДМАН. — Я вважаю, що моє завдання не тільки зібрати цінні твори мистецтва, а й представити їх загалу. Тому сьогодні будуємо в Харкові музей, де кожен зможе побачити збірку колекції, окрім того, ми постійно проводимо виставки із фондів The Feldman Collection у Києві, Львові, Чернігові, Одесі. А колекціонер — це стан душі... Історія окімоно («поставлена річ») — невеличких статуеток, що розташовувалися у хатньому вівтарі, — налічує кілька століть, і я радий представити до уваги киян та гостей нашої столиці деякі найцікавіші експонати з моєї східної колекції...
Перед відкриттям київської виставки відомий японський різьбяр Комада Рюсі, який протягом десяти років очолював Міжнародну асоціацію різьбярів-нецке, провів майстер-клас для ЗМІ. За його словами, він побачив рідкісні для Японії роботи так званої Білої епохи (назва іде від кольору слонової кіски. — Ю.Л.), а також авторів, роботи яких сьогодні можна зустріти лише в Імператорському палаці Японії.
Справді експонати вражають не тільки екзотичністю тем, а й високим художнім рівнем виконанням. Одна з найяскравіших робіт-окімоно — «Мати, що годує немовля» майстра Угадави Кадзуо; вона дуже гармонійно виглядає на фоні Мадонн раннього італійського Відродження Франческа і Перуджино XV—XVI століть з експозиції музею. Ця скульптурна композиція із слонової кістки здобула славу як «Японська Мадонна». Вона вперше експонувалася сто років тому на відомій Японсько-Британській виставці. Тоді питання експонатів японської пластики для європейської виставки вирішувалося на державному рівні й представлене окімоно приголомшило європейців вишуканістю і тонкістю виконання робіт.
У цілому для всієї пластики окімоно притаманна особлива уважність до деталей у відтворенні реальності, що відчувається за кожним прискіпливим і точним різцем художників по кістці. Це ніжність та любов, що досягає Кадзуо через міміку матері; точна передача пелюсток квітів і зморшок на обличчі старого в композиції «Продавець квітів» Комея; задушевність посмішок у життєвій сценці, коли, бавлячись, онук закриває очі дідусеві «Вгадай, діду!» Чікаакі; чи радість першим краплинам дощу «Дощ» Рюічі. Всі жанрові скульптури об’єднані особливим станом людини — захопленням кожною миттю життя і відчуттям її неповторності...
На особливу увагу заслуговують зображення у пластиці птахів: перепела, гусака, курки, чапель. Вони привабливі миттєвістю пози і найтоншим виконанням кожної пір’їнки птахи. Як досягали такого винятково реалістичного ефекту японські майстри? Відкривав журналістам «секрети» Комада Рюсі. Він продемонстрував особливості різьблення жіночого обличчя. Унікальність техніки видатного в Японії майстра нецке й окімоно в тому, що він застосовує техніку різьблення по кістці на дереві. Створює свої роботи різьбяр винятковими інструментами, зробленими власноруч із тисячолітнього дерева. Має художник і різці, які дісталися йому від батька та діда — також майстрів різьблення по кістці.
— Для різьблення кожної деталі окімоно існує свій різець, у моїй майстерні є більше 300 інструментів. Я віддаю перевагу ручному різьбленню, адже електроінструменти роблять скульптуру більш плоскою і зменшують якісну цінність твору, — розповів Комада РЮСІ. — Наприклад, щоб вирізати голову окімоно, потрібно працювати протягом тижня. Для початку я вибираю правильне фронтальне освітлення, малюю простим олівцем загальні риси, щоб не було диспропорції, і починаю вирізати. Найважче у різьбленні обличчя — ніс, для його правильного виконання потрібно знайти точку перенісся і намітити кінчик носа, потім перейти до різьблення щік. Очі я вирізаю не в традиційний спосіб. Зазвичай майстри вирізають очне яблуко і проводять дуги — розріз очей, я ж для більшої виразності вирізаю нижню частину, формуючи лінію ока...
Нагадаємо, що познайомитись із унікальними експонатами виставки «Окімоно: 100 років від тріумфу у Європі» можна до 16 травня.
КОМЕНТАРI
Віра ВИНОГРАДОВА, директор Музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків:
— Наш Музей досить складно комплектується. За радянських часів творів мистецтва Заходу і Сходу взагалі не було на ринку. Останнім часом, коли світові ринки відкрилися, з’явилися можливості поповнити колекцію, проте держава закупити цінні твори не має змоги. Так, зразки східної зброї, подаровані Музею колекціонером Олександром Фельдманом — це вже не перший подарунок від нього, і такий прояв уваги для нас надзвичайно цінний. Варто відзначити, що колекція Фельдмана сформована досить грамотно й уже сьогодні її можна демонструвати світові. Чесно кажучи, ми, музейники, навіть не чекали, що в нашій країні так швидко з’явиться такий феномен, коли колекціонер презентує чи демонструє в музеях свої надбання. І це досить знаково. Сьогодні ми проводимо паралель цієї події із діяльністю засновника Музею — Богданом Ханенком, який залишив Києву безцінне зібрання. Найважливіше те, що зібрання із світових колекцій пана Фельдмана залишиться в Україні. Приваблює альтруїзм цього колекціонера, який працює для духовного збагачення українців. І це явище в умовах, коли люди поки що тільки накопичують для себе, — виняткове.
Олександр БОГОЛЮБОВ, зберігач японської колекції музею Ермітаж, Росія:
— Кілька місяців тому в Ермітажі відкрилася виставка японського окімоно із приватної колекції британського колекціонера Нассера Халілі, одного із найбільших колекціонерів мистецтва Сходу, зокрема Японії. І порівнюючи ці дві виставки у Росії та Україні, хотілося б відзначити, що їх об’єднує особлива любов до мистецтва та бажання обох колекціонерів представити колекцію на широкий загал. Окімоно — японська скульптура, котра відрізняється від нецке призначенням. Нецке — своєрідний «брелок», який виконував функцію противаги для носіння на поясі зброї й інших необхідних речей. Японське кімоно влаштоване так, що в ньому немає кишень. А от окімоно — скульптура, що ставилася вівтарі японського будинку. Коли Японія в XVII столітті стала відкритою державою, і на зміну кімоно прийшло європейське вбрання, тоді майстри різьблення нецке перекваліфікувалися на окімоно, і з того часу сформувалися кращі школи цього мистецтва. Проте на початку минулого століття кращі роботи були вивезені з країни. Це відбулося як наслідок зміни й перебудови суспільного ладу, коли на противагу традиційному ладу приходили більш буржуазні відносини і японці прагнули продавати європейцям цінні окімоно. Так твори японського мистецтва стали прикрасами європейських країн. Зараз найбільші колекції знаходяться в Антропологічному музеї університету Міссурі (США), Музеї Вікторії і Альберта (Велика Британія), Краківському Національному музеї (Польща). В Ермітажі налічується 125 зразків окімоно. Особливість більш пізніх робіт, представлених на київській виставці — їх виконання в білій кістці, адже в окімоно застосовувалося й тонування...
Світлана РИБАЛКО, професор, куратор виставки та японського зібрання The Feldman collection:
— Я була свідком створення «Японського відділення» колекції. Формування зібрання Олександра Борисовича Фельдмана почалося із нецке. Потім його інтерес захопили окімоно. Варто відзначити, що досить важко сьогодні збирати справжню японську пластику, адже на ринку дуже багато китайських підробок. The Feldman collection формувалася на основі зібрань американських галерей, а також лондонських зібрання, де в 1910 році проводилися виставки японського окімоно й 70% експонатів залишалися на території Європи. Це були справжні шедеври, адже японська влада відбирала кращі роботи. Для цього влаштовувалися проміжні виставки в Японії, і за їх результатами тільки кращі роботи відправлялися в Європу. Те, що ми бачимо на виставці, — це роботи, які визнані самими японцями як найкращі. Експозиція в Музеї Ханенків зобов’язувала нас до прискіпливого відбору із наявних зразків колекції. Приємно те, що у представленій виставці відбувається діалог двох культур — європейської та японської. Цей діалог ми хочемо підтримати і спрямувати в практичне русло, саме тому й запросили майстра з окімоно з Японії, щоб він дав поштовх для творчості наших майстрів...
