Ендемічна пташка трімстрам (на фото вгорі), яка живе виключно в цій місцевості, навчилася тамувати спрагу, користуючись благами цивілізації, багато тисяч років тому. Її предки пили воду із цистерн, збудованих у фортеці Масада, розташованій на нездоланному гірському плато. Нині туристів сюди доставляє швидкісна підвісна дорога, але любителі гострих відчуттів можуть піднятися і крутою стежкою, що в’ється серед осипів. І ті, й інші мають можливість пересвідчитися в тому, що Масада — одна із вершин у мистецтві фортифікації.
Згідно з офіційною ізраїльською легендою, трохи менше двох тисяч років тому купка героїв, покинувши повсталий Єрусалим, вибрала це місце, щоб битися до кінця, а коли стало зрозуміло, що сили нерівні, віддала перевагу добровільній смерті перед полоном і рабством. Красивий міф активно й небезуспішно використовують у вихованні молоді. Саме в цьому національному парку юнаки й дівчата у військовій формі присягають, що Масада більше не повториться. Однак далеко не всі місцеві історики й археологи підтримують версію масового самогубства, оскільки, на їхню думку, поєднання археології та ідеології дає абсолютно ненаукову суміш. Римляни швидше за все просто взяли фортецю штурмом, імовірно, відрізавши оборонців від джерел питної води...
Але чи варто засуджувати державу, яка ось вже майже 50 років знаходиться у стані війни, за те, що вона використовує деякі не зовсім ясні моменти своєї історії для виховання патріотизму? Гадаємо, в історії України, серед пам’ятників її матеріальної та духовної культури також можна віднайти відповідні, нехай і не безсумнівні, моменти, якими не слід нехтувати при вихованні молодого покоління.
Проте це далеко не єдина схожа проблема туристичного бізнесу в наших країнах, нерозривно пов’язаних походженням громадян. Мільйони людей із колишнього СРСР репатріювалися на історичну батьківщину. Зате тепер вони називають місце свого народження батьківщиною доісторичною та наповнюють літаки компанії Ел- Ал, котрі лише за кілька годин із усіма можливими зручностями і за повної гарантії безпеки доставляють їх до Києва з аеропорту Бен Гуріон під Єрусалимом. Хтось летить сюди у справах, хтось хоче відвідати родичів, могили святих і предків, тоді як інших (на жаль, їх небагато) цікавить історія наших країн, їх люди та міста. Ситуації у сфері туризму України та Ізраїлю вельми схожі. Найголовніше тим, що за величезних потенційних можливостей, ці найважливіші і, природно, високорентабельні галузі економіки практично лежать. Але є й істотні відмінності. До України іноземний турист не їде переважно через відсутність відповідної інфраструктури (тобто, доріг, готелів, а також, пардон, нормальних туалетів), тоді як в Ізраїлі усе це на рівні світових досягнень. Натомість тут усе ще немає миру, і сумнівно, що його зможе забезпечити споруджувана 600-кілометрова стіна, що відокремлює «території», як називають тут землі, які належать палестинцям, від єврейських поселень і міст. Але тисячолітня історія навчила ізраїльтян оптимізму. Як тільки з палестинцями було підписано угоду про припинення інтифади (нещодавно порушену), влада різних рівнів тут же заворушилася, маючи намір відродити туризм, який раніше слугував одним із головних джерел наповнення бюджету. Прес-секретар відповідного міністерства Хаїм Мелінек, спілкуючись із групою запрошених до країни українських журналістів, сказав, що в Ізраїлі вважають наш туристичний ринок надзвичайно перспективним і сподіваються його реанімувати. Власне, саме з цією метою посольство Ізраїлю в Києві та міністерство туризму і запросило сюди журналістів із України. І нехай кожен наш старшокласник із курсу історії знає або, принаймні, зобов’язаний знати, чим цікавий Ізраїль українцям. Але одна річ підручник або навіть Біблія і, зокрема, Євангелія, за якими можна не тільки вивчати історію християнства, але й географію Ізраїлю, і зовсім інша — подорож до цієї країни, в якій кожний камінь є свідком найважливіших подій зародження людської цивілізації. А коли ви торкаєтеся до цього «каменя», то починаєте розуміти, що будь-яке із чудес, що відбувалися на цій землі, є реальним, оскільки відчутне, живе й житиме у тисячоліттях.
Ось тут народився Ісус Христос, цією вузькою вуличкою, де Спаситель кілька разів спотикався під тягарем Хреста, пролягав його шлях на Голгофу. В історії відмічено й охороняється кожний його крок і навіть камінь, на який він, за переказами, спирався. Моя долоня з дивовижною точністю вкладається у відповідну виїмку... А тут, в Бедсаді, народилися апостоли Петро й Андрій. Неподалік церква ордену бенедиктинців. Поблизу від неї Христос створив чудо хлібів і риб. У національному парку Курсі вам покажуть місце, де Господь переплив річку для того, щоб розправитися з двома нечестивцями. Він перетворив їх на свиней, увігнав у стадо і скинув із урвища. Список святих місць Святої землі, де довелося побувати цього разу українським журналістам, природно, не для газетного матеріалу. Але хоч ким би ви були — просто спраглим до вражень та інформації туристом чи серйозним прочанином, який вбирає в себе святість і благодать численних храмів і монастирів — вас постійно переслідує думка про те, як мало ви встигли побачити — час на цій давній землі спливає на подив швидко.
А ще тут не може не дивувати небагатолюдність місць, які, здавалося б, повинні наповнювати натовпи туристів. Що ізраїльська влада має намір зробити, щоб змінити ситуацію?
На цю та інші теми українські журналісти розмовляли з депутатом ізраїльського кнесету Іголем Ясіновим. Цю «нашу» людину в Єрусалимі колись, під час служби в Радянській Армії, друзі прозвали «хохлом». А нині він є одним із лідерів партії, назва якої перекладається «зміни». У парламенті «змінщики» мають лише 15 місць, проте вони керують п’ятьма міністерствами, серед яких внутрішніх справ, науки й високих технологій. Ігол (родом із Харкова, де його, всупереч бажанню батьків, нарекли Ігорем) вважає свою партію правлячою, оскільки без її голосів не проходить жодне рішення. На прохання «Дня» він розповідає про бюджет держави Ізраїль. Його витрати становлять 250 мільярдів шекелів (4,3 шекелі приблизно дорівнюють $1) і на 30 мільярдів перевищують доходи. Щоправда, цього року дефіцит бюджету, за словами Ясінова, вдалося скоротити на 13 мільярдів, із них на 2 мільярди — військові витрати. У 1995—1996 роках другою за розміром (після високих технологій) статтею доходів країни та її бюджету був туризм. 1999 року він приніс країні, за словами Ясінова, майже два мільярди доларів. А тепер туристичний бізнес у глибокій кризі. Готелі, каже Ясінов, заповнені лише на 20%. Із 270 тисяч безробітних ізраїльтян 15% припадає на колишніх працівників цієї сфери. Але «зміни» будуть. Партія Ясінова виступає за зниження податків для готелів, за розвиток внутрішнього туризму, а також єврейського та християнського туризму святими місцями, які в Ізраїлі мало не щокроку. Проте у місцевої влади чимало проблем із псевдопрочанами, а точніше прочанками, які проникають у країну під виглядом туристів, а потім здебільшого вливаються в секс-індустрію. В аеропорту Бен Гуріон для порушників навіть довелося збудувати спеціальну в’язницю.
Кандидат у мери міста Арат, координатор форуму вихідців із колишнього СРСР Сергій Биховський також виявився ентузіастом туризму. «Якщо місто наповнять туристи, воно житиме та процвітатиме», — таке його передвиборне кредо. Палкий вболівальник спорту, він знає за іменами гравців колишнього ленінградського «Зеніту», а також київського «Динамо» і він щиро жалкує, що любителі спортивних видовищ нині оминають Ізраїль. Через це, як вважає Сергій, країна щорічно втрачає кілька десятків мільйонів доларів. На його думку, і його місто, і вся країна повинні розвиватися, використовуючи насамперед прибутки від туризму. Високі технології, впевнений Биховський, не можуть дати роботу всій країні. Це може зробити тільки туризм, для якого тут є всі умови. І все ж таки, каже кандидат у мери, багато що ще слід зробити. Для сімейного туризму потрібні недорогі готелі, в яких могли б зупинятися люди середніх статків. Потрібно розвинути мережу пансіонатів сімейного типу (в Араті з 28 тисячами жителів їх «лише» 12). Потрібно розвивати автомобільний (на джипах по пустелі), а також «верблюжий» і пішохідний туризм. «Ніч у пустелі — це ж невимовне задоволення», — вигукує Сергій. В Араті, за його запевненням, радо приймуть і байкерів із усього світу. Адже екстрім дедалі більше входить у моду. Биховський також вважає, що важливо розповідати світу про досягнення ізраїльської медицини, курортології — ось вам і медичний туризм. Сам Биховський, який раніше страждав на астму, повністю позбувся цієї невиліковної, як вважають, хвороби і впевнений, що такого ж ефекту або істотного полегшення можуть досягти й ті, хто як туристи відвідає його місто, розташоване неподалік від усім відомого Мертвого моря, але не нижче рівня світового океану, а на висоті 200 метрів.
Звісно, українські журналісти поцікавилися й тим, чому ізраїльтяни, у яких в Україні залишилося глибоке коріння, не так уже часто відвідують рідні місця. (До речі, відповідаючи на подібне запитання, депутат кнесету І. Ясінов був категоричним: «Поки ми не «розплутаємо» проблему збитого літака, яка страшенно заважає туризму, нічого не буде». Він також визнав, що і туризму в Ізраїлі світле майбутнє не загрожує допоки тут лунають вибухи та постріли). Биховський, як особа більш зацікавлена (в його місті майже половина жителів розмовляє російською, а чверть — українською) впевнений, що ізраїльський турист зрештою оцінить і українську гостинність. Але він наполягає на тому, що в Україні потрібні сучасні готелі та ресторани, які враховують, зокрема, звички та релігійні правила гостей з Ізраїлю. Тут усе має значення: і музика, яку грають у ресторані, і усмішки, якими неодмінно треба зустрічати гостя, і слово шалом — усе це покаже, що туриста тут чекали і готувалися до його приїзду. (Підтверджую, коли в готелі ми побачили плакат «Ласкаво просимо!», а на алмазній фабриці синьо-жовтий прапор — було дуже приємно. А ось із Ясіновим у перші дні перебування в Ізраїлі трапилася прямо протилежна історія. Одного разу йому довелося ночувати в кібуці — колгоспі або навіть комуні, які створювали ще перші поселенці. Тож уранці його розбудили звуки Інтернаціоналу, а вийшовши з будиночка, він побачив і червоний прапор на флагштоку, і портрет Сталіна. Зауважимо, що і сьогодні у країні діє 320 кібуців, але рентабельні тільки третина із них, причому багато подібних господарств успішно працюють у сфері сільськогосподарського або, по-європейськи, зеленого туризму. Якщо раніше людину запитували — ти ще в кібуці? — то тепер це запитання звучить дещо інакше: твій кібуц ще дихає?).
Свою думка щодо того, як зробити, щоб міцніли та розвивалися туристські зв’язки між Україною та Ізраїлем, висловив українським журналістам і посол нашої країни у Тель-Авіві Олександр Сліпченко. Відповідаючи на запитання «Дня» про те, що могла б перейняти Україна в Ізраїлю у сфері організації туризму, він зауважив, що нашій країні потрібно розвивати готельне та дорожнє господарство, тиражувати рекламу й різноманітну інформацію про туристичні визначні пам’ятки. Він зазначив, що в Ізраїлі дуже багато реклами, зверненої до власних, внутрішніх туристів. «А нам також потрібно більше рекламувати себе», — наголосив посол. На його думку, Україна та Ізраїль мають великий потенціал для розвитку таких специфічних напрямків, як розвиток сільського туризму, а також туризму, поєднаного з лікуванням. Це може залучити як ізраїльських, так і українських туристів. Але Україна тут не повинна пасти задніх, оскільки туристи з Ізраїлю вже активно освоюють східноєвропейські курорти, «тоді як ми для них поки що terra incognita».
Напередодні від’їзду на батьківщину журналістам із України вдалося викупатися у Середземному морі. Вода тут набагато чистіша, але й солоніша, ніж у нашому Чорному. Пляжі — також незрівнянно чистіші та упорядженіші (можливо, до Хайфи, де є нафтопереробний завод, прийде нафта з Іраку — на це тут сподіваються, — і тоді, але зовсім не факт, ця перевага опиниться під загрозою). Хвилі — вищі. Рятувальники — горластіші. Туалети та перевдягальні — таких у нас немає і близько. І ще найвищу оцінку за підсумками прес-туру, безумовно, заслужив наш гід Алекс Гандман або (за його бажанням) Саша, високоосвічена та супертовариська людина — приватний підприємець-одинак, який більш ніж професіонально заробив собі ім’я та гроші на туризмі. Коли й у нас з’являться такі люди, це свідчитиме про те, що український туризм на підйомі.
