Село Залужжя, що розкинулося на околиці літописного Збаража за півдесятка кілометрів від сучасного райцентру Тернопільщини, — один із обов’язкових маршрутів для тих, хто цікавиться історією, захоплюється краєвидами і ладен задля цього здолати шлях битими польовими дорогами. Тут на вершині Чернечої гори (інша назва — Монастирок), оточеної лісом, височить одна з найкрасивіших пам’яток духовності, історії та архітектури України національного значення — церква Преображення Господнього (нині — УПЦ КП), збудована, як повідомляє напис над її входом, 1600-го року. З місцем, де свого часу постав цей величний храм, пов’язано чимало історичних подій, про які охоче розповідає настоятель отець Михайло Найко — не тільки добрий пастир, а й небайдужий до справи збереження національної спадщини ентузіаст.
Ще в ХІІІ столітті монах, якому з Божою допомогою вдалося втекти від навали Батия у ці землі Київської Русі, заснував на горі серед лісів скит. Із нього постав православний монастир на честь єгипетського подвижника-пустельника IV століття Святого Онуфрія. Нині про це нагадує лише пам’ятник — чернець, який несе до хреста на руках храм, і скульптура Святого. Щороку 25 червня тут досі урочисто вшановують день пам’яті преподобного Онуфрія Великого, адже він здавна вважався покровителем Збаразької землі. Обнесений муром, земляним валом і ровом у той час монастир підземними ходами з’єднувався зі Старо-Збаразькою фортецею, що розташовувалася за кілька сотень метрів. Під час татарських набігів 1474 року все це, як і сам Збараж, було зруйновано... Наприкінці ХVIІ століття монастир укотре постає з руїн за допомогою белзького воєводи князя Дмитра-Юрія Вишневецького.
Під час облоги Збаража козаками 1649 року Спасо-Преображенську церкву відвідував гетьман Богдан Хмельницький. Він подарував храму кілька ікон, проте їхня подальша доля невідома. 1707-го там також молився гетьман Іван Мазепа, коли прибув до Збаража з російським царем Петром І на зустріч із Польським королем Августом ІІ.
Протягом ХVIІІ — ХІX століть монастир зазнавав численних змін і утисків. За часів радянського тоталітарного режиму 1961 року храм Преображення Господнього закривають, а на початку 1980-х у ньому нищать намісний ряд іконостасу, престол, підлогу, розграбовують ікони, книжки, церковну утварь. Церкву повернули вірянам у лютому 1989 року, відремонтували їхнім коштом і у вересні освятили.
Реставраційні роботи там провели вже наприкінці 1990-х. 2003-го під час проведення до храму газу і теплотраси виявлено численні поховання ХVI століття. Є здогадки, що вони належать захисникам монастиря і Збаража. Також з північного боку церкви виявлені фундаменти, можливо, давнього храму. Збереглися і руїни оборонних мурів. Та, як кажуть фахівці, тут ще багато нерозкритих таємниць. Як розповіли в НЗ «Замки Тернопілля», до складу якого входить святиня, настоятелю храму отцю Михайлові Найку належить ідея перенесення в цю місцевість старовинних дерев’яних храмів краю, які потребують порятунку, де за проектом Національної академії наук України має бути палеоскансен. Не дочекавшись коштів від держави, отець Михайло власноруч почав втілювати свій задум, розпочавши з церкви Святого Архистратига Михайла 1756-го року, що в селі Горинка Кременецького району. Окрім споруд сакрального характеру, згідно з розробками науковців, на Чернечій горі, але вже біля руїн Старо-Збаразької фортеці, розмістять житла трипільців, слов’ян, стоянки раннього кам’яного віку, відновлені пивниці. Церква Преображення Господнього в Залужжі привертає увагу не лише своєю історією, духовною енергетикою, архітектурою, а й незвичним сонячним годинником на стіні, який відраховує час у зворотному напрямку. Тому здається, що він у цьому місці зупиняється — для того, щоб можна було, не поспішаючи, помолитися, відчути той дух героїчної і водночас трагічної минувшини, розгледіти навколишню красу цього маленького куточка нашої великої України.
Більше про Церкву Преображення Господнього в Залужжі див. на сайті "Україна Incognita".
