Луганську область історично вважають краєм шахт, териконів і безкраїх степів, тож назвати її туристичною зважиться далеко не кожний. Дійсно, про визначні пам’ятки Луганщини часто не знають не тільки жителі інших регіонів, а й самі мешканці Сходу України. З чим пов’язана така необізнаність — питання непросте та суперечливе. Та як би там не було, «Дню» вдалося знайти людину, яка не чекає гідів, а сама намагається пізнавати красу та історію рідної землі.
Костянтин Прилєпський — автор луганського інтернет-порталу «Походушки» — обійшов власними ногами більшу частину Луганської області і відкрив не лише для себе, але й для читачів його інформаційного ресурсу багато невідомого, незважаючи на те, що воно практично лежить під ногами. Важко потім навіть уявити, як про це можна було не знати. «Почалося все з того, що знайомий запропонував: «Давайте кудись підемо на вихідні з ночівлею». Він знайшов в Інтернеті всього два абзаци про Королівські скелі й єдину фотографію. Спробували пошукати, що це таке, але жодних відомостей не знайшли. Тому вирішили піти й розвідати», — розповідає Костянтин.
Непоінформованість щодо своїх визначних пам’яток — одна з причин, чому українці вважають, що в Луганській області немає нічого особливого. «Одного разу запитав приятеля з північної частини області, що в них є цікавого, куди можна піти. Відповідь була досить передбачувана: «Нічого у нас немає — степ і байбаки, взагалі глухомань». Те ж саме мені відповіли ще двоє з тих місць. Тобто люди навіть не знають, що знаходиться за 5—10 кілометрів від них, я вже не кажу — на другому кінці області. Людина дивиться кудись далеко, намагаючись знайти щось велике і гарне, а на те, що під ногами, не звертає уваги», — розповідає луганський мандрівник.
Доходить до того, розповідає Костянтин, що, коли розміщує фотографії в Інтернеті, люди думають, що він їздив у відпустку за кордон. «У Луганській області є свої гори — маленькі і не дуже. Весь Перевальський район у різних геологічних знахідках. Наприклад, той же Краснодонський район з їхньою «Краснодонською Швейцарією»: ти неначе потрапляєш у справжню гірську казку. Крім того, всі знають, що є Королівські скелі. Усі знають, що там дуже красиво, але в Інтернеті можна знайти лише декілька фотографій. Тому що дістатися до них — це велика проблема: потрібно або самому їхати, або вирушати відразу на декілька днів. А поруч з Королівськими скелями — Провальський заповідник. Велику територію займає природа: практично не видно ліній електропередач, там і поле, і гори, і річка. Якщо людина не хоче далеко їхати — будь ласка: Краснодонські гори, якщо є можливість подалі — Королівські скелі», — ділиться Костянтин.
Минулого літа Луганськ став відомим завдяки офіційним розкопкам Преображенського скіфського монастиря, побудованого в XVII—XVIII століттях. «Коли його вкотре відкопали, багато хто здивувався, що, виявляється, не обов’язково їхати до Київської Лаври — у нас теж щось є», — зауважив Прилєпський.
Справді в Луганській області мало офіційних туристичних маршрутів. Тому й місцеві мандрівники досліджують область, хто як може. Загалом до певного населеного пункту добираються завдяки громадському транспорту, а далі — пішки. «На машині незручно — не скрізь проїдеш, а залишати її посеред поля і йти далі теж не хочеться. Якщо ж на велосипеді, то будуть певні ділянки, коли цей велосипед потрібно нести на собі. Тому ми скрізь ходимо пішки — ти ні від чого не залежиш, хіба що необхідно знати, коли і куди потрібно прийти, щоб потім повернутися громадським транспортом до Луганська», — розповідає головний луганський «походушник».
Проблема Луганщини в тому, що існує декілька відомих розрекламованих місць, про які знають всі, але набагато більше таких, які відомі вузькому колу людей. «Так виходить, що у нас, окрім музею «Молода гвардія», Кисельової балки і «Міус-фронту» (музей бойової слави), люди не знають, що є ще щось. Адже далі крупицями — показали по телебаченню кілька об’єктів, люди про них трохи дізналися, а поцікавитися глибше зважується не кожний».
Прилєпський розповідає не про окремі місця, а про цілі маршрути: «Могила Мечетна — вища точка всієї Лівобережної України, там же велика система курганів, а поруч село Іванівка, яке свого часу було великим єврейським центром. Там є синагога — пам’ятник архітектури, від якого майже нічого не залишилося, два старовинні єврейські цвинтарі з давніми письменами. Поруч з Іванівкою — село Маломиколаївка, а між ними — чарівна балка і темний ліс, в якому є міфічні печери конокрадів-бандитів. Це не великі печери, але теж цікаво. Правда, їх складно знайти: ми двічі там були і нічого не побачили, аж поки нам не показали».
Інформації про красиві та значущі місця Луганщини дуже мало, але, як зауважує Прилєпський, вона є. Так, в області, як і скрізь, існують федерація туризму і різні відділи краєзнавства, краєзнавчі організації, але часто інформація про них не доходить до мешканців області, а їхня діяльність для багатьох є досить туманною. «Хоча вони не повинні займатися популяризацією, тому що у них інші важливі справи. Отже, всі займаються тим, чим треба, але утворюється прогалина», — зазначає мандрівник.
Тому «походушники» радять: якщо ви зібралися відвідати цікаві місця Луганщини, їхати в одне певне місце все-таки не потрібно. «Адже варто піти у будь-який бік — і знайдеш мінімум три цікавих місця, — говорить Костянтин Прилєпський і тут же пропонує один із маршрутів. — Наприклад, Перевальський кар’єр, де знаходиться вже досить відома скеля Аврора. З неї відкривається дивовижна панорама на кілька кілометрів — у нашому степу це ні з чим не порівнянні враження. Далі буквально півгодини ходьби, і ти опиняєшся біля садиби Мсцеховського, яку називають замком, тому що на території області подібних споруд немає. Ще трохи далі над річкою Білою вивітрені скелі, які Ілля Єсін красиво в «Маршрутах по Луганську» назвав Долиною кам’яних облич. Причому промайне декілька років, і «обличчя» будуть зовсім інші, тому що піщаник швидко вивітрюється».
Тут же згадується інший, не менш цікавий маршрут: «В інший сторону області поїхати — унікальний Глафіровський тунель, який в минулі часи був режимним і охоронявся. Тепер можна вільно подивитися і усвідомити, що в степу знаходиться підземний тунель завдовжки 700 метрів. А Першозванівські гори — справжні вершини, туди взимку можна брати сноуборд. Далі — село Великий Суходіл, або Великий: з його головної вершини відкривається панорама на десятки кілометрів. Як сказав голова Суходолу, коли ми вийшли на нього, тут починається Донбас, тому що панорама — на декілька кілометрів, причому з одного боку видно Луганську область, а з іншого — російські степи».
Після спілкування з такими людьми, як Костя Прилєпський, розумієш, що навіть у такому, на перший погляд, голому донбаському степу приховано багато не просто цікавого, а й унікального. Ми не беремося розповідати про всі визначні пам’ятки Луганщини, адже єдине правильне рішення — приїхати і побачити на власні очі.
Більше світлин невідомої Луганщини див. на сайті "Україна Incognita"
