У день польоту Юрія Гагаріна, коли ми у Житомирі (я, мої ровесники, рідні, знайомі) усвідомили, що це правда, а не фантастичне повідомлення, то раділи так, нібито це зробив хтось із наших близьких. І лише через чотири з лишком роки городяни дізналися, що Головним конструктором ракет, які вивели на орбіту перший супутник Землі, доставили у космос Гагаріна, дістались Місяця, був уродженець нашого міста Сергій Павлович Корольов. Так було вказано в офіційному некролозі про його смерть.
Житомирські історики за архівними документами встановили адресу, де проживала родина Корольових, почали розшукувати рідних Сергія Павловича, познайомилися у Москві з його матір’ю Марією Миколаївною, донькою Наталією. Марія Миколаївна особисто приїхала до Житомира і вказала будинок, де вона народила свого сина. З 1970 року в ньому відкрився музей, який нині є меморіальною частиною Музею космонавтики імені С. П. Корольова, одного з кращих закладів, присвячених космосу, на теренах колишнього СРСР. Я не раз бував у ньому, але днями знову пішов туди разом із своєю шістнадцятирічною дочкою. І, вдивляючись в унікальні сімейні світлини на стінах кімнат, де жили Корольови, і фотографії Головного конструктора радянських ракет часів найбільш видатних успіхів, раптом мені спало на думку, що у Сергія Павловича на все життя зберігся вираз очей семимісячного Сергійка на першому в його житті зображенні. І це очі його батька Павла Яковича Корольова, вчителя російської словесності, фотопортрет якого представлений в першій кімнаті експозиції Меморіального будинку-музею. А міцною статурою С. П. Корольов вдався вочевидь в діда по материнській лінії, ніжинського купця Миколу Москаленка. Мати майбутнього геніального конструктора-ракетника в своїх спогадах про дитячі роки сина відмічала, що він мав великі темні очі, які спричинили одного разу несподіваний вигук професора-окуліста: «Які в тебе, хлопчику, ясні очі! Будеш ти добре вчитися… так, будеш добре вчитися». Цей характерний розріз і вираз очей передався його єдиній доньці, в значній мірі її дітям. Хоча шляхи у житті вони вибрали інші. Але гідні. Наталя Сергіївна — дочка зберегла для себе і дітей славетне прізвище свого батька — ступила на дорогу матері Ксеніі Вінцентіні, стала лікарем, визначним фахівцем з легеневих хвороб, професором, доктором медичних наук. Один із її синів, Сергій, як і дід, закінчив Московське вище технічне училище імені Баумана (один із найпрестижніших вищих технічних навчальних закладів на теренах колишнього СРСР) і деякий час працював в ракетно-космічному концерні «Енергія», але потім пішов у бізнес. Другий син, Андрій, вибрав материну стезю — став лікарем, він зараз професор, доктор медичних наук, знаний фахівець з ортопедії. Про кар’єру авіа- або ракетного конструктора як про своє майбутнє мріє його син Павло, хоча і ставить її в своїх планах на друге місце. Медиком вирішила стати і дочка Наталії Сергіївни Марія.
...На урочистості до Житомира з нагоди 100-річчя народження Головного конструктора його нащадки із своїми сім’ями прибули майже в повному складі, в тому числі троє з п’яти правнуків, один з яких, вже згаданий Павло, носить ім’я прапрадіда. Їх кульмінацією, безумовно, став виступ Наталії Сергіївни Корольової на зібранні в облмуздрамтеатрі. На великому екрані змінювались кадри із сімейними фотографіями, документами, фрагментами кіно- і телезйомок, на яких закарбовані ті чи інші епізоди життя С. Корольова, а невисока на зріст жінка розповідала. Не раз її голос бринів від хвилювання, особливо, коли вона говорила про обставини арешту батька, про що їй розповідала мати, про його перебування на каторзі на Колимі. І як безмежно самовіддано боролась за його долю мати Марія Миколаївна, засипаючи клопотаннями про перегляд справи всі можливі найвищі інстанції колишнього СРСР, звертаючись до знаменитих у той час людей. Про роль героїв- льотчиків Валентини Гризодубової і Михайла Громова в полегшенні долі людини, якій судилося торувати дорогу до космосу. І як врятував його від вірної смерті від цинги політкаторжанин Михайло Усачов, колишній директор авіаційного заводу, який побачив у купі лахміття людину без ознак життя і впізнав в ній знайомого йому Корольова.
Буквально «на ура» зустрічали першого українського космонавта Павла Поповича, а із його спогадів особливо запам’яталась розповідь про те, як в перерві між святковими парадами на Красній площі і офіційними прийомами космонавти приїздили до московської квартири Головного конструктора, і там вели з ним розмови про сміливі проекти подальшого прориву у міжпланетний простір. Взагалі всіх почесних гостей, що прибули до Житомира годі й перерахувати — крім родини Корольових прибули академіки, керівники аерокосмічної галузі України, космонавти — компанію П. Поповичу склали Віталій Жолобов, Олександр Алєксандров, Валерій Токарєв і перший зоряний мандрівник незалежної України Леонід Каденюк.
Син Наталії Сергіївни Андрій сказав «Дню»: «Для нас Сергій Павлович Корольов це, з одного боку, дідусь, але з іншого боку ми розуміємо, наскільки це велика людина і для Росії, і для України. І ми абсолютно щиро вражені тим розмахом урочистостей, з якими відзначають 100-річчя від дня народження Сергія Павловича Корольова в Україні. Дійсно, наші корені з України. Волею долі частина нашої сім’ї переїхала до Росії. Але нам дуже приємно бути тут. Звичайно, це була видатна людина, і ми не просто пишаємося цим фактом, що ми відносимося до його родини, а намагаємось слідувати тим життєвим принципам і заповітам, які він залишив.
