Техніку, в якій працює київська художниця Тетяна Фаліна визначає вона сама як «живопис нитками», а те, що виникає в результаті, називає «картиною». Терміни ці — «авторські», в чомусь спірні, але по-своєму дуже показові — Тетяна Фаліна позиціонує себе, перш за все, як художника та одночасно максимально дистанціюється від різного роду гламурних дамських рукоділь. Втім, деякі — кращі — якості цих рукоділь (хоча, звичайно, не гламурних, але — для душі, для близьких і под.) у її творах (і це чудово) зберігаються — такими є тепло, затишність і та особлива «рукотворність», якої немає і бути не може навіть у найдосконалішій «машинній роботі».
Втім, починається все навіть не з «техніки», а з «творчого пошуку» — це коли незліченні мотки різноколірних ниток просто розкидаються на підлозі, утворюючи геть зовсім довільні поєднання, — і в такому вигляді споглядаються. Потім — обов’язково, причому, мабуть, досить скоро — приходить ідея, задум (Тетяна Фаліна називає його «задумка»); у деяких випадках процес цей починається навіть до розкидання по килиму — прямо при купівлі ниток або навіть уже при обкиданні поглядом незліченних різноколірних мотків на вітрині. Але, так чи інакше, «задумка» є. Часом робиться начерк, але частіше — ні. А далі відбувається ось що: папір нарізується на смужки (частіше прямі, але часом і криволінійні — залежно від «задумки»), і на них намотуються різноколірні нитки, причому певний колір заповнює ту чи іншу частину смужки — знову ж таки, згідно з «задумкою». Потім смужки поєднуються в єдиній площині «картини». Сама Тетяна Фаліна порівнює свою роботу із заповненням різних колірних «зон» у дитячому альбомі для розфарбовування. При закінченні композиція незрідка обводиться (у тій же техніці, але з дрібнішими деталями) орнаментальною облямівкою. «Живопис нитками» не придумано Тетяною Фаліною. Проте художниця внесла і певне «ноу-хау» — під час намотування основний «колір» може «розбавлятися» нитками іншого відтінку. У результаті, колористичні переходи стають м’якішими, «мальвничішими». А ось усіляких стрічок, намистинок, пір’їнок та іншого «гламуру» Тетяна Фаліна рішуче уникає.
Художниця вчилася у Вижницькому коледжі декоративно-прикладного мистецтва, потім — у Чернівецькому Національному університеті (на факультеті ДПІ), завжди (за її словами) — в місцях такої краси, що всі тамтешні діти просто не можуть не стати митцями. «Живопис нитками» — звідти. Звідти — її виразна декоративність, її яскраві і, в той же час, вишукані кольори, та й та ж тепла, «жива» рукотворність — «тамтешня». Що ж до жанрів, то, на думку художниці, «живописові нитками» підвладні всі жанри (що називається — «окрім нудного») — і багатофігурні сценки, і портрети (хоча, як вважає сама художниця, це буде передача не «зовнішньої схожості», а, так би мовити, схожості внутрішньої, «портрету душі»). «Пан» і «Панночка», «Заплітала косу русу», «Іван і Марічка» створювалися саме в цьому напрямку.
Та все ж найвиразнішими виявляються пейзажі і натюрморти Тетяни Фаліної, причому — чим вони лаконічніші, тим виразніші.
Натюрмортів серед «картин» художниці — судячи з усього, більшість. Жанр цей, з його оманливою «нескладністю» (недаремно ж з натюрмортів починається класичне навчання малювання!) і воістину безмежними можливостями (через які натюрмортові зберігали вірність мало не всі художники-експериментатори), виявився для «живопису нитками» надзвичайно благодатним. Натюрморти Тетяни Фаліної підкреслено стилізовані та підкреслено декоративні. Їх «палітру» строго і точно вивірено, а тому вона справляє враження одночасно і багатої, і вишуканої. Настільки ж вивірено й сюжети. Різноманітні «Кавові паузи» і «Східні мотиви», які примикають до них, з їх загальним сірувато-шоколадно-рожевим колоритом (тут, звичайно, можливі варіанти), повні стриманої елегантності та внутрішньої гідності. Пишні багатобарвні букети, чи то кульбаби чи кленове листя, якісь простодушно радісні — щедрий, «від щирого серця» своєрідний подарунок глядачеві. Зрештою, третя група натюрмортів нагадує про далекосхідну поезію, з її граничним лаконізмом, абсолютною точністю образів і символічністю, одночасно глибокою і кришталево-прозорою. Такими є щемна «Гілочка», ніжні «Проліски», «Дихання весни», деякі інші роботи.
Все сказане може бути віднесене й до пейзажів Тетяни Фаліної. При всій своїй глибокій внутрішній, «докорінній» єдності вони теж схильні «групуватися». При цьому роботи, присвячені Вижниці та Чернівцям (і їх околицям), краса яких зачарувала художницю ще за часів навчання, тяжіють, як це не дивно, скоріше, до портретів і «жанрових сценок», подібних до «Івана і Марічки». Кримські пейзажі («Сонце сідає»), з їхніми гострими (скелі) формами і густими, насиченими і, в той же час, тривожними барвами утворюють іншу, цілком самостійну серію. Зрештою, абсолютна ясність і, в той же час, різноманіття поетичних алюзій зближують «Місяць на небі» і подібні до неї «картини нитками» з найбільш ліричними з натюрмортів Тетяни Фаліної.
«Кожен митець хоче бути запитаним, хоче, щоб його творчість знайшла свого глядача. Я — не виняток. Мені б дуже хотілося, щоб при погляді на мої роботи людям ставало тепліше і життєрадісніше, щоб, торкаючись моєї творчості, глядач забував, хоч би на якийсь час, про труднощі сучасного життя, про весь той негатив, який крутить у повітрі невидимою ниткою. Своїми роботами я запрошую вас до світу ніжності, краси та гармонії», — говорить Тетяна Фаліна.
