У листопаді цього року Тетяна мала б святкувати свій 40-річний ювілей, який зібрав би численних друзів, поціновувачів її творчості і тих, кому вона допомагала. Друзі й шанувальники її мистецтва зібралися у Львівському палаці мистецтв – та вже на відкриття її посмертної персональної виставки.
Тетяна Думан-Скоп — українська художниця, мистецтвознавиця, активістка помаранчевої революції та Революції Гідності, волонтерка, багаторічна учасниця творчого об’єднання «Кактус», організаторка благодійних і мистецьких проєктів, координаторка постійного аукціону «Митці – воїнам». Саме завдяки цьому проєкту вона стала відома ширшій громадськості, адже її роботи, а також спільні з чоловіком, відомим художником Левком Скопом, - виконані на шматках дерева з ящиків від патронів, «стріляли» прямо в людські серця. Це були переважно ікони й релігійні сюжети, які малювали художники, продавали ці роботи, а на зароблені кошти купували бронежилети, тепловізори й усе необхідне для фронту в ті перші роки російсько-української війни. Згодом цей проєкт розширився на допомогу пораненим хлопцям. Ікони на цих невеличких дошках вражали і далі вражають. Лики святих заглядають просто в людські душі, які відгукуються на ці потреби. Ці виставки мандрували різними містами України, і не лише.
Художниця – яскрава представниця хвилі відродження сучасного українського сакрального мистецтва. Вона навчалась у Львівській академії мистецтв на кафедрі сакрального мистецтва, де в той час викладав відомий художник, іконописець, дослідник української ікони Левко Скоп. Двоє однодумців, закоханих у давнє українське сакральне малярство, знайшли одне одного, стали подружжям і творили, творили, творили, поки в 2019 році 38-річна Тетяна не захворіла на рак, тяжку й підступну його форму – гліосаркому головного мозку. 29 жовтня 2020 року художниця померла в лікарні польського міста Любліна, де проходила курс лікування.
На виставці у Львові, яка експонується в межах «Львівського осіннього салону «Високий замок-2021», представлені роботи художниці з різних періодів її недовгого життя. Це переважно ікони – лики святих, ангели й архангели, житія святих і картини світської тематики.«Ця виставка відкрила для мене дуже багато її творчих рис, - каже відомий львівський мистецтвознавець Роман ЯЦІВ, - тому що вона була жертовна в праці волонтерській, вона була така ж пристрасна в малярстві іконописному, але в неї було багато інших гарних задатків. Це надзвичайно обдарована особистість, яка йшла індивідуальним шляхом. Її малярська мова відрізнялася від інших ще коли вона була студенткою. Малярство Тетяни Думан – то така авторська репліка на бойчукізм, неовізантизм, але вже в такій дуже індивідуальній манері…В ній проглядається її особиста індивідуальність, її мова пластики. Якраз на виставці можна побачити фрагментарно те, яким шляхом вона здобувала свою манеру, тому що тут представлені роботи 2007 - 2010-х років, і це була для мене несподіванка. Я бачив багато інших її робіт, але ці ранні – дуже цінні. Вони поглиблюють її розуміння як художниці і її такого особливого пієтету до малярства».
«Основна творчість Тані була побудована на українському бароко, навіть радше на діалозі з ним. Це не копіювання, не перемальовування якихось листівок, а суто творче вираження на базі дослідження, - каже відомий львівський художник, чоловік Тетяни Думан Лев СКОП. – Я робив різні виставки, і вона постійно брала в них участь. Роботи Тані є не тільки в приватних колекціях, у картинній галереї, а й також у церквах, які вона розписувала. І творила свій, український стиль – не російський, не візантійський, а саме український. У неї є різні цікаві роботи, як-от цикл «Видіння святих», яких дуже вшановують у Галичині: це і православні святі, і католицькі, і греко-католицькі. Вона зробила цілий такий ряд, який привертає увагу багатьох. Ще одна цікава її робота «Калнишевський: житіє». Це велика композиція, де зображений він і різні події з його життя. Таню цікавила історична тематика, в неї є багато робіт на тему Шевченка, цілий цикл, присвячений Бруно Шульцу (невдовзі має вийти книжка з її ілюстраціями), в неї є ілюстрації до творів Василя Стуса і Василя Стефаника».
Художник каже, що Таня малювала до самої смерті, а ця виставка – це лише невелика частина її творчості, присвячена сорокаріччю, якому не судилося бути.
