Стати професійним собаківником нині не складно. Часто розплідник чи племінний завод може складатися з однієї-єдиної собаки. (Не від слова завод, а від слова заводчик). Щоправда, щоб домашнє «підприємство» стало легальним, треба обов’язково зареєструвати його в КСУ, дотримуватися її правил і своєчасно платити внески. Наприклад, на змагання, подібне до київського, офіційний вступний внесок був близько $15. Хоч як розповіли організатори — чим раніше заявити собаку на виставку, тим дешевше. За місяць до заходу запис на нього завершується, щоб встигнути своєчасно зробити каталог. На сьогоднішній день у спілці працюють близько 150 регіональних відділень, що об’єднують майже 300 тисяч наших співгромадян. За 12 років роботи КСУ довела свою дієздатність, професіоналізм і авторитет. Організація позиціонує себе як осередок «цивілізованого собаківництва» і своєю діяльністю наочно показує «європейський» підхід до однієї з важливих складових людського життя — собак.
На виставці господарі боролися за перемогу в драматичній боротьбі, адже переможцю надається статус «кандидата у міжнародні чемпіони». А це вже прямий шлях до заповітної мрії кожного професійного собаківника — участі та перемозі в міжнародній виставці, що влаштовується Міжнародною кінологічною федерацією, яка об’єднує у своїх лавах кінологів з 80 країн. Статус київської акції також досить високий. До нас приїхали гості з близького зарубіжжя. Особливо виділялися на загальному тлі ірландські вовкодави. Їхня господиня з Москви сказала, що ці величезні, як молоді телята, собаки, попри зовнішній грізний вигляд, цілком флегматичні і зубами не клацають. На виставці в Києві її собаки були найвищими, але навіть їм далеко до «тата», який носить гордий титул найвищого ірландського вовкодава в Росії — рівно метр.
Ось уже три роки наші собаківники входять до Міжнародної кінологічної федерації, розповів «Дневі» Юрій Слобідський, начальник юридичної служби КСУ, національний експерт. Він упевнений, що престиж країни на міжнародному рівні можна підносити не лише завдяки братам Кличкам, але й завдяки собакам. «Багато хто зі здивуванням та інтересом сприймають ту новину, що переможець — з України. Намагаються більше дізнатися про країну, в якій було виховано таких собак-переможців». У розпліднику «Мадам Світлана» Світлани Шевченко, однієї з організаторів виставки, зараз зростає ціла плеяда міжнародних чемпіонів. Її вихованці перемагають на престижних міжнародних виставках, привозять золоті медалі та кубки. Особливо в цьому сенсі відрізняються чіхуа-хуа — найдрібніші собачки вагою... 900 грамів, численні кубки яких важать, мабуть, більше за них самих. Наші ротвейлери, американські стафоршири також, як правило, не повертаються додому без нагород. «Є маса ентузіастів, які їздять світом, витрачають свої гроші і час, займаються цією маловдячною справою»,— підкреслив Юрій Слобідський.
Проте з «малою вдячністю» цієї справи багато хто з собаківників може посперечатися. Вони отримують від своєї роботи щире задоволення та пристойні дивіденди. З любов’ю виростити «брата нашого меншого», а потім ще й отримати адекватну винагороду за це у вигляді потомства, яке йде нарозхват за чималі гроші (іноді майже $ 1000) — погодьтеся, не так уже й погано. Приємно, що і організаційних, і фінансових проблем, що набили оскомину, у КСУ практично немає. Чи не є це показником професіоналізму та успішності?
Серед найпомітних чотириногих гостей виставки, що привертали увагу дорослих і численних дітей, були маленькі, немовби іграшкові, йоркширські тер’єри. Це порода, яку було виведено в Англії понад 100 років тому. Відтоді вона продовжує свою переможну ходу всім світом, завойовуючи все нових і нових шанувальників. На сьогодні вона найпоширеніша «декорація» (як називають її самі професійні «собачники» декоративних собак) по обидва боки Атлантики. У липні відбулася виставка в Амстердамі, і з 328 репрезентованих на ній порід йоркширський тер’єр посів там почесне восьме місце. Таку популярність маленький песик здобув собі завдяки безлічі позитивних рис, а вадам — і місця немає. Принаймні заводчик Тамара Вєткіна з Дніпропетровська, керівник породи в місті й власниця розплідника, щиро в цьому переконана. Вони маленькі, мають довгу шерсть, але не линяють, не викликають алергії, мають урівноважену, добру вдачу. Такий собака підійде як людям літнього віку, котрі не схильні до ігор, так і дітям, які часом сприймають собаку як ляльку: його й у строкату одежинку можна одягти, немов Барбі, і кіски заплести, і ще що- небудь вигадати. Задоволені і дитина, і собака. Срібляста шерсть, яку зачесано на рівний проділ, живі очі й відчуття домашнього затишку змусять усміхнутися будь-кого, хто подивиться на йоркшира. Це «інтелігентні» песики, які не схильні вириватися з рук господарів і гавкати на перехожих. Проте на вулиці тер’єр може приділяти всю увагу безпосередньо іграм. «Вигулювати» з тією метою, з якою вигулюють собак якомога більше, його не треба. І господарі задоволені, що дощ і сніг цілком можна пересидіти вдома, надавши домашньому улюбленцю звичайнісіньку коробку з піском... Йоркшир, як і всі тер’єри, добре піддається дресируванню. У конкурсі юних хендлерів (тих, хто виставляє пса) дочка Тамари часто виграє і вважає це заслугою виключно свого йоркшира. Окрім звичайного набору команд, пес може невимушено станцювати вальс, пострибати через обруч і навіть... охороняти! Французи дали йому жартівливий титул — «охоронець дамської сумочки». Звичайно, він не «розірве» злодюжку, але палець може відкусити запросто. І взагалі декоративний песик не так захищає від небезпеки, як попереджає про неї, немовби портативна сигналізація, дзвінким гавканням, коли почує чужого біля речей господаря.
