Наприклад, зараз діє виставка робіт Олександра Задіраки — відомого фотографа в галузі реклами. Бажаючі можуть висловити своє ставлення до його творчості, зробивши запис у спеціальній книзі відгуків. Не можна не зауважити, що такий демократичний підхід — це крок до взаєморозуміння між тими, хто робить фотографію мистецтвом, і тими, на кого це мистецтво розраховане. Особливо яскраво це виявилося під час виставки-конкурсу, яка нещодавно закрилася, на ній київські професіонали й «просунуті» любителі представляли на суд глядача найпопулярнішу серед фотографів тему — «Жінка».
Відвідувачі виставки залишили близько трьохсот відгуків на експоновані роботи. За кількістю відданих переваг і визначено переможця. На врочистому підбитті підсумків виставки господиня галереї Тетяна Коваленко сказала: «Я просто порахувала голоси відвідувачів, і виявилося, що максимум народного визнання отримав Сергій Гончаров — сто шістдесят голосів». І Сергієві — молодому, але вже доволі серйозному професіоналові, було вручено зворушливий приз: любительський фотоапаратик-«мильницю». І ніхто цьому щастю не заздрив, а навпаки: випили по келиху шампанського та від душі повеселилися, читаючи деякі із залишених відвідувачами відгуків. Через те, що роботи не мали назв, народ описував уподобані роботи як заманеться: якщо на знімку поруч із дівчиною глек — отже, «Молочниця», якщо жінки купаються в ополонці — то це — «Зимові жінки», а якщо... Словом, були ще й «Ноги із собакою», й «Весела бабусенька», але над усе дісталося Д. Рибіну за його фотографію вагітної жінки. Запис такий: «Мені дуже сподобався живіт вагітної жінки від Рибіна Дмитра». Загалом, повеселилися від душі — це по-перше, а по-друге, теплі слова на свою адресу знайшов кожний із 14 учасників виставки. А ці слова — як зворотний зв'язок із глядачем — такі важливі для кожного митця.
У розмові з кореспондентом «Дня» Тетяна Коваленко підкреслила: «Звичайно, результати минулого фотоконкурсу ніяк не можна вважати об'єктивними. Дуже різнохарактерними за своєю глибиною були фотороботи. Люди в основному відзначали те, що яскравіше, те, що сентиментальне, те, що більше б підійшло для кольорового календаря. Проте, залучаючи людей подивитись на фотографію як на мистецтво такими «попсовими» методами, ми певні, що даємо людям можливість зробити перший крок у розумінні того, що фотографія — це справжній світ, справжня філософія, це найбільш близький до реальності вид образотворчого мистецтва. Почасти дух снобізму, що панує на деяких виставках, і не тільки фотографії, відштовхує тих, хто, можливо, не дуже освічений і витончений, але однаково тягнеться до прекрасного. Мабуть, тому й існує в мистецтві «кітч», бо у людей виникають психологічні бар'єри на шляху до справжнього. Сподіваюсь, ми для когось є своєрідним містком між тим і цим».
