У волинському санаторії «Пролісок» вам обов’язково розкажуть свіжу історію про жіночок з Донецька, Кіровограда чи Кривого Рогу, яких на відпочинок на Волинь проводжали зі сльозами. Мовляв, у тих лісах і досі блукають дядьки з обрізами... Можна уявити відчуття мешканки сходу чи півдня України, коли вона справді в’їжджає у великий лісовий масив. Проте насправді, крім вражень про чудесний відпочинок, звідси везуть і нові відкриття первісної природи.
НА ПРИЙОМ ДО «КАРДИНАЛА У ЧЕРВОНІЙ ШАПОЧЦІ»
Одного ранку, коли ми буквально на кілька днів вибралися таки у «Пролісок», у наше вікно, яке виходило просто на ліс, постукав... дятел. Точніше, з першими променями сонця хтось так наполегливо почав добиватися у кімнату, що треба було вставати і або вітати, або гонити непроханого раннього гостя. Взагалі-то на балконі цього номера у санаторії «Пролісок» давно живуть ластівки. Навесні, повернувшись із теплих країв, кілька їхніх гнізд високо під стелею уже заселили майбутні тато з мамою. Тож і подумалося: це наші пернаті сусіди такі з досвітку активні. Але у єврораму завзято лупив... дятел! Звичайний пістрявий дятел, відтак чи часто бачимо його ми, мешканці міста?
За кілька днів перед тим, як нас розбудив дятел пістрявий, на високій сосні біля самісіньких воріт «Проліска» побачили, здавалося б, банальну ворону. Проте звідки у неї на голові велика червона пляма, яка так нагадувала елегантний капелюшок? Як виявилося, доля подарувала рідкісну можливість роздивитися і навіть сфотографувати птаха, якого, за прикладом більш відомого чорного лелеки, теж можна назвати чорним самітником. Адже це був чорний дятел, за оригінальний зовнішній прикид його ще прозивають чорним кардиналом у червоній шапочці. Микола Грецький, директор регіонального еколого-натуралістичного центру «Пролісок», який базується на території однойменного санаторія, каже, що чорного дятла він у цьому році бачив лише один раз, і торік — двічі. А в минулі роки взагалі не зустрічав. Проте така прихильність чорного дятла до людей (адже місце тут доволі людне) свідчить, що він поселився десь недалеко. Тож має всі перспективи стати ще одним цікавим об’єктом під час екскурсії пішохідною екологічною стежкою.
Власне, з цієї стежки для багатьох відпочивальників «Проліска» і починається знайомство з волинською природою. Чи з природою взагалі... Якщо нам, місцевим мешканцям, і то напрочуд легко починає дихатися вже на під’їзді до санаторію, то яким це повітря видається киянам або мешканцям інших промислових регіонів України? У санаторії вам обов’язково розкажуть свіжу історію про жіночок з Луганська чи Кривого Рогу, Запоріжжя чи Кіровограда, які признаються, що на Волинь їх проводжали мало не так, як на на війну. У тих краях часто і досі вважають, що у нас по лісах ходять дядьки з обрізами, і це не анекдот. Можна тільки уявити переживання такої жіночки, яка десь після Клеваня чи Цуманя раптом в’їжджає у суцільний ліс... Зате скільки вражень потім повезе додому! Навіть противного вужика, яких можна зустріти у хащах над Путилівкою, діти міста сприймають як цікавий екстрім, як приклад втраченої для них первісної природи.
Два з половиною кілометри пішохідної екологічної стежки «Подорож над річкою Путилівкою» стають справжнім відкриттям навіть для волинян. Бо сама природа у районі «Проліска» не поскупилася на сюрпризи. Стежку проклали спеціалісти Наукового центру заповідної справи з Києва. Власне, ще на початку цього століття тривало вивчення території потенційного національного парку, який нині створено під назвою «Цуманська пуща». Спочатку хотіли таку стежку прокласти поближче до Цуманя, де теж вистачає природних див, але директор «Проліска» Валентина Іванівна Касарда злобіювала, якщо можна так сказати, її для себе: крім того, що поблизу санаторію — велике біорізноманіття, розкішний рослинний і тваринний світ, сюди приїздять люди з усіх регіонів України, і така стежка стала однією з візитних карток закладу. На ній можна потрапити у справжню тайгу (в ялиннику) і побачити три види рослин, занесених у Червону книгу. Це, каже Микола Грецький, лілія лісова, осока затінкова і гніздівка звичайна. До речі кілька років тому в санаторії трапився майже анекдотичний випадок. Зайшовши на обід до їдальні, столичні науковці побачили на столах букетики симпатичних рожевих квітів, котрі при ближчому знайомстві виявилися... смілкою литовською — квіткою, яка теж охороняється законом. А її ж недалеко — цілі зарості, місцеві й гадки не мали, що то раритет...
Регіональний еколого-натуралістичний центр став першим в Україні прикладом співпраці санаторія з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, під егідою якого діє Науковий центр заповідної справи. Проте тривалий час екологічне просвітництво здійснювалося за кошти Франкфуртського зоологічного товариства, а тепер його взяв на свої плечі санаторій.
ВЕЛИКЕ ТА РОГАТЕ...
Три роки тому поблизу екологічної стежки несподівано з’явилася занесена у Червону книгу рослинка наперстянка. Та невдовзі вона... пропала без сліду. Микола Грецький припускає, що через гарний цвіт її до часу зірвали і вона не встигла висипати насіння. Хоча звідкись же вона взялася?.. Навколишній світ повсякчас змінюється і часом підсовує справжні загадки. Ось, наприклад, «Проліском» часто циркулюють чутки про... лосів. Начебто не один відпочиваючий бачив удосвіта, закинувши вудочку з пірса, як перепливали вони водойму. Ця рукотворна водойма з’явилася чверть століття тому на узбережжі трьох оздоровчих закладів: бази відпочинку «Сосновий бір», санаторію «Червона калина» і тоді ще піонерського табору, на руїнах якого й відродився опісля «Пролісок». Для цього спеціально розширили річку Путилівку, утворивши надзвичайно гарну за краєвидами заводь. Коли стати на пірсі «Проліска», то з протилежного боку водойма наче затікає просто у ліс...
Місця багатолюдні, чимало й диких туристів із палатками та самодіяльних рибалок по обидва береги. Проте лосі плавають справді! Микола Грецький розказує, що їх не один раз знімали на мобільники відпочиваючі.
— Вийшов чоловік на пірс, а тут пливуть «великі та рогаті». Лосів було троє, двоє більших, видно — самець, самка і їхнє дитя. Так само бачив їх і один із наших охоронців. Він ішов трасою на роботу, і, не доходячи до санаторію, почув, як тріщать кущі. Розказував: «Таке велике та рогате переходило дорогу. Я аж обімлів!» — сміється Микола. Усі побачені лосі прямували у північному напрямку, до так званого Чортового болота, туди, де менш ступає нога людини. Але звідки вони беруться, і як не бояться блукати дорогами, де їздять машини, — справжня таємниця.
Втім, його бабуся, яка була 1910 року народження, пригадувала: ще перед Другою світовою війною під вікнами у їхньому селі Скреготівка пішки, як кажуть, ходили зубри. Вони абсолютно не боялися людей. Але потім їх жорстоко винищили. Поляки ж ліс і його мешканців берегли. Цілі масиви були загороджені, причому такими обаполами, що вуж не пролізе. Наразі волинська природа ще дарує чимало приємних миттєвостей, які у центрі, очолюваному Миколою Грецьким, прагнуть не просто показати людям, а навчити їх цю природу оберігати.
ПОПЛИВЕМО ПУТИЛІВКОЮ?
Ця невеличка річечка довжиною всього 57 метрів протікає і Волинською, і Рівненською областями, аби недалеко за «Проліском» приєднатися до Горині. У селі Залісоче Ківерцівського району, де мешкає родина мого чоловіка, вона тече просто під городами і це вже банальна заросла канава, якої ніхто не чистить. Проте водяні лілії ростуть щедро. Путилівка скрізь дуже гарна, навколо неї — надзвичайно мальовничі краєвиди. Саме цю обставину і прагнула ще багато років тому використати директор «Проліска» Валентина Іванівна Касарда, бо водний еколого-просвітницький туристичний маршрут «По річці Путилівці» вона задумала навіть раніше, ніж пішохідну екологічну стежку.
Нині цей маршрут київські науковці уже розробили й описали у путівнику. Микола Грецький пройшов із ними маршрут не один раз. Каже, цікавий він тим, що люди, які наважаться сісти на човни, переживуть і справжній екстрим на початку подорожі, де Путилівка інколи нагадує вередливу карпатську річку, а у деяких місцях треба навіть вручну переносити човен. Побачить і справжні крутосхили, і повноводу спокійну водойму, яка зачарує краєвидами. У Путилівці та навколо неї — багатющий рослинний і тваринний світ. Багато водиться річкової видри, є бобри, цілі хмари лебедів, водяться і червонокнижні звірі, птахи й рослини. Санаторій уже має кілька човнів, рятувальні жилети. Маршрути розроблено різної складності та різної тривалості: і 5 кілометрів, і 14.
А ще Микола Грецький розробляє маршрути велосипедні. Додому, в село Скреготівка, він традиційно добирається мотоциклом, отож вивчив у навколишніх із «Проліском» лісах усі стежки-дороги.
