Рауль ЧІЛАЧАВА, заступник голови Державного комітету України у справах національностей та міграції:
— Чи мають караїми України статус корінного народу?
— У Конституції України зафіксовано термін «корінний народ», проте, на жаль, у нас немає юридичного поняття і тлумачення цього терміну. І це вносить велику плутанину у стосунки держави з національними меншинами. З 1996 року Держкомнацміграції України разом з ученими намагається визначити цей термін — і поки що ні до чого не дійшли. І от нарешті 29 листопада цього року у нас відбудеться «круглий стіл» із залученням провідних фахівців, народних депутатів, громадських і політичних діячів, де ми очікуємо, що буде розроблено остаточне визначення цього поняття у відповідності до міжнародного законодавства. Зазвичай у нас під «корінним народом» розуміють ті етнічні спільноти, які давно тут живуть. Але це зовсім інше. І через відсутність визначеності у цьому питанні так досі ніхто в Україні не має статусу «корінного».
— Скільки сьогодні в Україні караїмів?
— Згідно з нашою статистикою — близько 800 чоловік. В основному вони мешкають у Криму.
— Як проходить процес повернення майна, яке до революції належало караїмській общині?
— В Україні діє постанова Кабінету Міністрів і відповідний указ Президента України щодо повернення культових споруд релігійним громадам. Цей процес відбувається, щоправда, не так активно і не так швидко, як цього очікують громади. За часів радянської влади у цих спорудах були розміщені різні світські установи, навіть склади. Через те розв’язати цю проблему досить складно. Що ж до караїмського майна, то, в основному, йдеться про їхні храми. Для повернення храмiв потрібно, щоб діяла громада, яка може утримувати ці будівлі. Наприклад, у Києві такої громади немає — і ніхто на кенасу, що на Ярославовому валу, де зараз знаходиться Будинок актора, не претендує. Таким чином, ця будівля — загальнонаціональна власність і використовується державою. Кримські караїми дуже активно домагаються повернення їм їхньої національної святині — Чуфут-Калє. Але там проблема в іншому. Чуфут- Калє — це великий музейний комплекс і також — загальнонаціональна власність. Є сумніви, що громадськими силами утримувати її не буде можливості. І тому тут йдеться про те, щоб караїми мали повну можливість користуватися своєю святинею, але щоб збереженням і доглядом її опікувалася держава.
— Як держава сьогодні опікується проблемами караїмів?
— 13 вересня 2002 року віце-прем’єр-міністром України В. Семиноженком були затверджені «Заходи щодо державної підтримки збереження культурної спадщини кримських караїмів і кримчаків на період до 2005 року». Документ передбачає 24 пункти. Серед них — організувати при кримському відділенні Інституту сходознавства імені А. І. Кримського НАНУ роботу постійно діючої комісії з вивчення пам’яток історії та культури кримських караїмів і кримчаків (населення цього народу сьогодні становить 600 осіб) із залучення представників громадських організацій. Сприяти утворенню у Таврійському національному університеті імені В. І. Вернадського наукового центру з питань дослідження мови, історії та культури цих народів. Утворити робочi групи за участю фахівців для підготовки підручників з караїмської та кримчацької мов. Йдеться тут і про ведення археологічних досліджень, і про створення належних умов для діяльності навчально-виховних закладів, і про видання словників, і про необхідність передбачити квоти для цільової підготовки фахівців молоді з числа кримських караїмів та кримчаків за спеціальністю «мова та література». За найближчі три роки згідно з цим документом належить також розглянути питання про відкриття у Чуфут-Калє музейної експозиції та караїмської етнографічної садиби. Також у документі йдеться про сприяння поверненню вивезених з Автономної Республіки Крим караїмських та кримчацьких культурних та музейних цінностей.
Фінансування програми буде здійснюватися з кількох джерел. У тому числі з бюджету АР Крим, крім того Держкомнацміграції України разом із зацікавленими структурами буде працювати над залученням коштів різних фондів і міжнародних організацій. Тож на рівні державних програм караїми без уваги не залишаються. Зрозуміло, що цього мало, але з чогось треба починати. Давайте зараз розгорнемо цю роботу і вже, маючи певні напрацювання, будемо вносити корективи.
ДОВІДКА «Дня»
КАРАЇМИ. На історію караїмів, як і на етимологію цього слова, у дослідників немає єдиного погляду. На думку одних, ця назва походить від староєврейської, інших — тюркської мов. На території, що входила свого часу до складу Російської імперії, караїми селилися в основному у Криму, звідки приблизно з XIII століття, після татарського завоювання, почалося їхнє поширення по Криму, а також міграція на захід — у Галіцію, Литву та ін. У наш час більшість караїмів проживає у Криму. В Україні є громади в Мелітополі, Харкові, Одесі, Євпаторії й інших містах. Деякі сім’ї залишились у Галичині. Поза Україною караїми живуть у Росії (Москва, Петербург), Литві, Польщі і Франції.
Караїмська мова — одна з найбільш чистих тюркських мов, чому сприяли ранній переклад на неї Старого Завіту (не пізніше XI століття) і богослужіння на рідній мові.
Караїзм — монотеїстична релігія зі своїми догматами, духовною ієрархією, традиціями. Походить з перших століть нашої ери. Важливу роль у становленні віровчення і об’єднанні віруючих у минулому зіграв Анан бен Давид з Багдада. Його послідовників називали ананитами. З давніх часів вчення потрапило до Криму. У VII столітті поширилося серед хазар. У основі вчення лежить Старий Завіт у первозданній чистоті з головними принципами — любові до Бога і ближнього. Головний принцип вчення: самостійне вивчення Святого Письма, не покладаючись на думку інших. Не признається талмудичне тлумачення.
Поява караїмів у Литві в кінці XIV століття пов’язана з ім’ям великого князя литовського Вітаутаса, який переселив частину кримських караїмів разом із полоненими татарами до Тракаю. 24 червня 1388 р. право караїмів було закріплено в княжiй грамоті. У 1441 р. грамотою великого князя литовського Казимира їм було надано Магдебургзьке право. Грамота 1507 надала їм право сплати однакових з іншими міщанами податків і право вільного пересування. У Російській імперії караїми мали повні громадянські права. І сьогодні збереглася і діє караїмська кенаса в Тракаї, де богослужіння проводиться на тракайському діалекті караїмської мови.
