Виявляється, Верховна Рада України не тільки закони приймає, інколи наші народні обранці лаються і навіть б’ються, а ще й... співають. І не треба іронізувати, мовляв, це, напевне, допомагає депутатам тренувати легені для потужного крику під час сесій. Зовсім ні. До того ж, співають у хорі ВР переважно депутати минулих скликань та представники апарату парламенту, який налічує понад півтори тисячі співробітників.
Цей колектив вже співав не тільки у сесійній залі ВР, а й у Національній філармонії. Кілька разів хор їздив на гастролі, а нещодавно разом із оркестром народних інструментів хору ім. Г.Верьовки привіз у Пирятин (на Полтавщину) велику концертну програму. До слова, керує цим колективом Зиновій Корінець (директор хору ім. Г. Верьовки). Нагадаю, створили хор Верховної Ради сім років тому. Ідея належала нардепу другого скликання Борисові Пономаренку, який нині є виконавчим директором Міжнародного благодійного фонду національної пам’яті України. Чотири роки тому колективу навіть присвоїли звання народного.
На полтавській землі дуже тепло зустрічали співаків зі столиці. Аншлаг у залі свідчив, що пісенна творчість українських законотворців цікавить населення чи не більше, ніж пряма трансляції сесій. Публіка зібралася ще за годину до початку концерту, дуже тепло приймала виступи. А після концерту ми поспілкувалися з ініціатором створення цього аматорського колективу.
— Ідея заснування хору ВР виникла у мене ще за моєї депутатської діяльності, — пригадує Борис ПОНОМАРЕНКО. — Ми з друзями та побратимами планувати створити такий пісенний колектив, який би піднімав авторитет законотворчого органу саме як духовного осередку. Бо в суспільстві є різні думки щодо українського парламенту, і вони далеко не завжди позитивні. У Раді є кваліфіковані законотворці, є й професійні «бійці». А нам би хотілося, щоб вона стала ще й джерелом наснаги та духовності. Коли Іван Плющ (тоді спікер) запросив мене працювати в апарат Верховної Ради, я звернувся до начальника відділу мистецьких установ Міністерства культури Анатолія Кориська з проханням підшукати керівника, який би міг очолити колектив людей, закоханих в українську пісню. Анатолій Петрович порекомендував для керівництва нашим хором Зиновія Корінця — тоді головного диригента Національного заслуженого академічного хору імені Григорія Верьовки.
Перший наш виступ відбувся 8 березня 2003 року. У сесійній залі зворушливими українськими піснями ми привітали жінок-парламентарів зі святом. Спочатку репетиції проходили у залі ВР, потім Корінець запросив нас у приміщення хору ім. Г.Верьовки до Будинку мистецьких колективів. Там чудова акустика і прекрасна аура. І наш хор одразу зазвучав. Може тому, що інколи на репетиції до нас заходив сам метр української пісні Анатолій Авдієвський. Він слухав нас досить уважно, інколи робив якісь корективи. Знаєте, коли ми відчували його присутність, співали якомога краще. Якось Анатолій Тимофійович сказав: «Ви зробили унікальну річ, бо жоден парламент світу нічого подібного не має»! Ми Авдієвському та Зиновію Михайловичу щиро вдячні за те, що опікуються нами вже протягом семи років.
Нині у репертуарі хору — переважно народні пісні, твори сучасних українських композиторів. Улився в наш колектив заслужений артист України Віктор Женченко. Він має не лише прекрасний бас, а ще й пише чудові вірші, які звучать зі сцени в його авторському виконанні. Прекрасний голос (бас) і в депутата першого скликання Олександра Гудими. Ми вважаємо, що поки живе рідна пісня тамова, доти житиме й український народ.
Для народного артиста України, директора славетного хору імені Верьовки Зиновія Корінця запрошення очолити хор Верховної Ради було досить несподіваним.
— Така ідея є унікальною не тільки в Україні, а й у світовій практиці, — каже З. КОРІНЕЦЬ. — Вона мене дуже зацікавила (саме унікальність колективу, а не якісь там «бонуси» чи матеріальне заохочення). На прослуховування спочатку прийшло понад 70 осіб, а залишилося із півсотні. Ми займалися навпроти кабінету спікера ВР, тоді ним був Олександр Мороз. Він частенько забігав до нас на репетиції, почувши українську пісню. Якось навіть приніс свої вірші. Нині наша солістка Надія Чумак співає «Мамину пісню» на його слова. Коли ми утворили колектив, всі голови та профспілка апарату ВР нас підтримали. Ми тісно працювали і з Олександром Морозом, і з Володимиром Литвином, і з Арсенієм Яценюком. До речі, Яценюк був досить демократичним щодо наших виступів, навіть дозволяв колядувати в сесійній залі. Дозволяв виступати, як нам було зручно, без жодних протоколів і обмежень у репертуарі. А завдяки профспілкам і зокрема голові об’єднаного профспілкового комітету апарату ВР Василю Стаднику колектив придбав костюми та музичні інструменти.
Організовувати хор почали в кінці 2002-го — на початку 2003-го. У День злуки українських земель (21 січня) відбулася перша репетиція. Ми вже виступали в органному залі Білої Церкви в Київській області, в місті Сміла, що на Черкащині. Автобус виділяла ВР. Маємо ще й запрошення виступити на Житомирщині. До нас приїздили парламентарі з литовського парламенту. Вони нас послухали і вирішили створити у себе подібний колектив, щоб у майбутньому обмінюватися концертами. Збираємося у гості до Литви, можливо, поїдемо й до якогось іншого парламенту із сусідньої країни. Хочемо показати там українські пісні, наші традиції. Але маємо вивчити й гарно виконати пісню тієї країни, куди поїдемо.
У комітетах ВР — специфічна робота. Інколи співробітники сидять там із 10.00 до 23.00, а тому організовувати репетиції через їхній робочий графік досить складно. Втім, кожну вільну хвилину хор намагається присвятити пісні. Я звик працювати з професіоналами, але в хористів Ради є таке величезне натхнення і бажання співати, що я із задоволенням займаюся з ними.
