Черговий прес-клуб Міжнародного фонду «Відродження» був присвячений обговоренню романів найпопулярнішого українського письменника останніх років — Павла Загребельного: «Роксолана», «Я, Богдан (Сповідь у слові)», «Євпраксія» та «найвідчайдушнiшого і несамовитiшого любовного роману» наших часів «Юлія, або Запрошення до самовбивства». Усі книги видані видавництвом «Фоліо», яке видає перше зібрання творів письменника. Окрім згаданих творів, у серію увійшли романи «Диво» та «Тисячолітній Миколай». Різні теми, різні часи та різні люди переплелися в авторській фантазії, створивши настільки правдоподібні тексти, що їх називають історичними романами, хоча сам письменник щоразу спростовує це визначення, кажучи лише про історичний матеріал, що за його допомогою вибудовується матерія творів. Як зазначив сам П.Загребельний, «для мене це була несподіванка — 5 книг за рік».
За традицією клубу, пропоновану тематику мали витлумачити знані рецензенти. Цього разу функції було покладено на відомого книгознавця Костянтина Родика та письменника В’ячеслава Медвідя. Інтерпретація пана Родика полягала у новому означенні П. Загребельного не як історичного, а міфологічного романіста, який є «реставратором українського міфу. Того, у недосяжному центрі котрого — Жінка». Натомість пан Медвідь називає Загребельного «вбивцею радянської української літератури» та першим національним бестселеристом, який у романі «Юлія» вдався до «розбурхання історії». Медвідь продовжує: «Український письменник усе не погоджується на роль і долю Фауста чи Марка Проклятого, та все, не зізнаючись, носить у торбі познаку свого злочину і свого прокляття».
Нинi Павло Загребельний дописує свій новий роман «Брухт». Матеріал твору зовсім свіжий — вивезення за безцінь цілих заводів, часто з унікальним обладнанням, під виглядом звичайного металолому. Письменник розповів, як днями відбулася зустріч членів Шевченківського комітету з Президентом України, на якій він зазначив, що після Київської Русі у нас залишилися лише Софійський собор та «Слово о полку Ігоревім». Решта зруйновано… Відповідаючи на природне запитання молодших колег про секрет його популярності, Загребельний зазначив: «Секрет популярності — поважати своїх читачів авансом, вважати, що читач не дурніший за письменника. Всі люди хочуть і люблять думати. Треба піднімати звичайну людину до рівня Марка Аврелія». Ще однією темою, яку порушив письменник, є здавалося б, звичайна працелюбність та не перекладання на когось своїх завдань, очікування «манни небесної»: «Я сам селянський син, а селяни звикли ні на кого не покладатися — тільки на зроблене своїми руками. Ми не повинні уповати ні на кого. Я так жив усе життя». Тут є над чим поміркувати не тільки письменникам, а й державним мужам, які постійно вивертають голови то на схід сонця, то на його захід. Загребельний також пояснив, чому він майже ніде не з’являється: «Третина мого життя пішло на засідання. Я маю право на відпочинок». Стосовно планів класик висловився у тому сенсі, що у його віці говорити про це непристойно, мовляв, напишеться — добре, не напишеться — нічого страшного. «Мені здається, що я багато сказав із того, що хотів сказати у своєму житті. У своїх книжках я досить відвертий».
