Минулого уїк-енду у Києві відкрився Театр. З незвичайною назвою, несподіваним репертуаром і в місці, про яке, на жаль, давно забули кияни.
СвітоТеатр Lux Aeterna тепер щотижня у вихідні дні спокушатиме допитливого глядача фантастичними, ірреальними образами, які людині дарують Звук, Світло і Колір. Саме ці компоненти — «актори» нового театру Данила Фрідмана, який почав працювати в Київському планетарії на Червоноармійській.
Прем’єрою вистави «Чумацьких шляхів оп’яніння» театр, який існує з 1982 року, відкрив нову, київську сторінку своєї історії, що розпочалася колись в Ужгороді. Цей театр придумав і організував історик мистецтв, конструктивіст, прихильник синтетичних мистецтв та автор кількох книг Данило Фрідман, що повернувся в Україну з Угорщини. З 1987 року професійний СвітоТеатр успішно працював на базі Закарпатського обласного музично-драматичного театру: багато гастролював і, зрештою, опинився в Угорщині, де й працював до останнього часу на базі Угорського Художнього Фонду D’arts.
Будучи надзвичайно творчою і діяльною людиною, Фрідман повернувся в Україну з концепцією створення стаціонарного СвітоТеатру нового типу і зі своїм колегою Тарасом Воротняком — світлохудожником і постановником — викликав на київську прем’єру Аттілу Куруца — провідного інженера і світлохудожника. Тут до них приєднався студент-фізик, інженер і світлохудожник Олександр Касьян. Фрідман із товаришами має намір відмовитися від принципів атракціону і шоу та шукатиме нові форми синтезу СвітоЗвукової драматургії. Найближчим часом у планетарії планується змонтувати оригінальний багатоканальний звуковий комплекс, який дозволить глядачу занурюватися в незвичайне Світлово-Звукове середовище безпосередньо під Зоряним Небом.
Перша вистава побудована на музиці композитора Вангеліса: він зачаровує, приводить у стан медитації та занурює у світ давно забутих у суєті реального життя образів, асоціацій, видінь, алюзій та ілюзій. Технічний комплекс, завдяки якому відбулася така незвична прем’єра, було виготовлено в театральних майстернях Угорщини, а головні образи створено за допомогою лазерів, голографічних об’єктів, переміщення музичних звуків, шумових ефектів у купольному просторі Зоряного Театру планетарію. Треба було бачити, з якою неприхованою цікавістю цей комплекс розглядали після годинної вистави і діти, і дорослі.
Але найголовніше в цій події, мабуть, полягає в тому, що у Києві, з якого останнім часом тільки і роблять, що виїжджають в пошуках кращої долі творчі, нестандартно мислячі люди, з’явилася особистість, здатна повернути інтерес до планетарію як до цілої інфраструктури. Адже колись планетарій, знайомлячи з азами астрономії, виховував цілі покоління на загальнокультурних, наукових, пізнавальних речах. Зараз ці унікальні технічно обладнані комплекси стоять у запустінні та перетворюються на ярмаркові майданчики, серед яких страшними уламками колись першої Космічної держави іржавіють всілякі Місяцеходи-1… Тим часом планетарії в тій же Америці чи Канаді працюють цілодобово і тільки за своєю основною спеціалізацією, приносячи колосальні прибутки. Дивно, як в епоху «Зоряних воєн», ледве чи не рейсових польотів у Космос, надзвичайного інтересу підлітків до наукової фантастики величезний комплекс у центрі міста простоює і не вміє витягнути дивіденди з часу і ситуації, в яких опинився.
З появою нового театру з’являється надія, що до планетарію повернеться справжній Глядач. Тим більше, що Lux Aeterna планує співпрацю і з живими акторами, і з українськими композиторами, які створюватимуть музику для дивовижних ідей Данила Фрідмана і його команди.
