У студентській газеті «Alma mater +» прочитав оголошення: «Київський рок-клуб» запрошує талановитих музикантів, продюсерів, журналістів для спільної творчої роботи. Тел. 293-61-77. Після 18-00. Володимир». Я вирішив зателефонувати. Володимир Барнадський, «господар» рок-клубу, на моє запитання про ідею організації клубу почав здаля. Із Петербурга. Тобто він розповів, як їздив до Пітера переймати досвід знаменитого Пітерського рок-клубу. Він говорив:
— Коли Віктор Цой був живий, я був із ним ніби знайомий особисто. Вірніше, знайомим по телефону. Але побачитися так і не вдалося. Давня ідея з'їздити до Пітера й подивитися, як працює відомий рок-клуб, перетворилася в реальність лише після смерті Віктора. Зателефонувавши його дружині Мар'яні, я поїхав. Виявилося, що рок-клуб — це невелике приміщення, ось на зразок мого, куди приходять музиканти, продюсери й журналісти. І всі, всі інші, тим паче, із пивом туди не ходять. У тому, пітерському клубі стіни були обклеєні шпалерами, та зате сиділа за столом дівчина і відповідала на телефонні дзвінки. У неї була вся інформація про групи, про музикантів тощо. Вона виконувала роль прес-секретаря. В іншій кімнаті було кілька менеджерів. Вони щось вирішували своє. Ніяких тусовок. Робота. Просто продюсерська робота. У нас же всі варилися у власному соку. Ніхто не займався ні концертами, ні продюсерством. Таке враження, що всі чекали, що раптом прийде популярність, і все буде добре. Єдиний раз була спроба організувати концерт. Завод «Більшовик» оплачував репетиційну базу. Як тільки гроші закінчилися, все само розвалилося. Саме цей приклад і зміцнив мене в упевненості, що не можна будувати справу так, щоб все залежало від якогось дядька, який може або не може утримувати подібну «богадільню».
— Клуб існує вже рік. Як виглядає ваша діяльність.
— По-перше, щоп'ятниці в нас відбуваються акустичні концерти. Але це не головне. В основному моя нинішня діяльність спрямована на формування певного узгодженого в діях співтовариства провідних музикантів, продюсерів і журналістів. Своїми силами я випустив невеликим тиражем журнал «Рок». Поки що це не дуже серйозно, але, думаю, буде прогрес. А найголовніше — це те, що вдалося організувати декілька концертів.
— А тепер чесно. От ви особисто чого хочете досягти цією роботою?
— Якщо чесно, то скажу словами когось із «Бітлз». У матеріальному світі людиною рухають дві сили: це слава і гроші. А якщо не чесно, то я хочу безкорисливо працювати, піднімати українську культуру і таке інше.
— Але це, напевно, також правда?
— Звісно, так. Просто це само собою виходить. Треба просто так організовувати справу, щоб і реальне, й ідеальне якось поєднувалися разом.
