Майже до 20.00 увесь артистичний бомонд Києва, походжаючи колом п’ятого поверху Дому, пересуджував і лихословив, мовляв «усе це ми вже бачили неодноразово», але ж «моду, схвалену самим Карденом, дивитися необхідно».
Втім, так і не дочекавшись високого гостя (що само по собi симптоматично), на перформансі Оксани «Сад скульптур, що ожили» всі хто прийшов таки об’єдналися навколо подіуму, яким крокували жінки-амфори та жінки-мушлі. Пластичність трикотажних тканин і розмірене колисання тіл топ-моделей надали дійству відтінку меланхолійної ексцентрики, іноді — заворожливої, іноді — тривожної. Власне, в цьому й відбулися «сучасні містерії»: непозбутна журба за паризькими бульварами, де можна не кваплячись походжати й ось у такому вигляді. Що парижани в Києві, що кияни в мислимому Парижі — всі згуртувалися навколо цього міражу сучасної Атлантиди.
Але, повертаючись на вечірні вулиці вже зовсім по-осінньому холодного Києва, гості акції нарікали: «Чекали масштабного явища, хотілося яскравої події, а побачили все вже давно відоме навіть із каталогів. Та й співавтори Оксани Чепелик — Гліб Вишеславський, Олег Пінчук, Олександр Клименко — продемонстрували те саме, що й раніше вже «мусолили». Навіщо ще п’ять днів для такої виставки? Без мод і без фуршету». Хоча, за деякими даними, художники й організатори відзначали відкриття проекту вечіркою в Альянс Франсез. Так що для кого цей проект, було зрозуміло всім.
