Пiдсилювачами смаку напхана найрізноманітніша їжа. Чи не зашкодить це здоров’ю — залежить від дози цих хімічних добавок.
Скільки глутамату надходить до мого організму разом із бульйонним кубиком? Я купила кубики всіх постачальників — жоден виробник не повідомляє, яка масова частка підсилювача смаку в складі сухого бульйону! А кількість харчової добавки має бути вказана на етикетці продукту. Тим часом Всесвітня організація охорони здоров’я вважає, що безконтрольне споживання глутамату натрію шкідливе для здоров’я і рекомендує обмежувати добову дозу його споживання двома грамами для дорослої людини.
А як, цікаво, в інших країнах? Чи знає, наприклад, споживач у США, скільки глутамату натрію він з’їдає разом із бульйонним кубиком? Виявилося, і за океаном торгове маркування досить лукаве: вказано лише назви інгредієнтів, без їхньої масової частки, пишуть izvestia.ru. Проте держтаємниці з цієї інформації у США не роблять. На американському сайті nutritiondata.com на мій запит умить з’явилося «досьє» на бульйонний кубик.
Виявилося, в американському кубику міститься 1,5 г глутамату, що становить 65% допустимої добової дози споживання для людини вагою 60 кг. Ось так відразу — й інформація, й попередження. «Американець» на чверть легший за «нашого», зате в ньому вдвічі більше м’яса та в півтора разу менше жирів. А замість кухонної солі в американський кубик часто кладеться сода — більше половини загальної ваги.
І ось що ще істотно. З підсилювачів смаку в американському кубику присутній виключно глутамат натрію. Натомість «наш» кубик містить ще інозінат натрію і гуанілат натрію. Для довідки: якщо глутамат для виробництва дитячого харчування не рекомендований, то інозінат і гуанілат зовсім заборонені.
Японські вчені виявили, що глутамат натрію у великих дозах викликає у гризунів сліпоту і втрату слуху. Однак люди — не пацюки, і висновки, отримані в дослідах на тваринах, застосовувати до людини некоректно...
Захисники підсилювачів смаку наголошують на тому, що глутамат натрію й інозінат натрію містяться у м’ясі та рибі, а гуанілат натрію — у грибах. Але про те, наскільки їхня концентрація в індустріальній їжі вища, ніж у натуральній, — мовчать. І чи потрібно організму солей натрію понад те, що міститься у м’ясі та морепродуктах?
Якщо вчені й ведуть масштабні дослідження, то про них говориться небагато. Ймовірно, через очевидність висновку: все надмірне шкідливе. І кухонна сіль стане смертельною отрутою, якщо за один присід з’їсти грамів чотириста. Та і з підсилювачами смаку — чим менше, тим краще. Зведіть дозу споживання до мінімуму.
«Підсилювачі смаку створюють післясмак, що відчувається протягом кількох годин, — вважає ректор Національного інституту здоров’я, доктор медичних наук Павло Горбенко. — Це змушує людину знов і знов повертатися до їжі, яка сподобалася. Формується харчова залежність».
ХТО З’ЇДАЄ НАЙБIЛЬШЕ ПIДСИЛЮВАЧIВ СМАКУ?
- Завсідники ресторанів «швидкої їжі».
- Любителі салатів «по-корейському» й інших страв корейської, китайської, японської кухні.
- Прихильники піци, кетчупу, соєвого соусу, сухих бульйонів і приправ на їхній основі.
- Пожирачі чіпсів, солоних сухариків.
НЕ ПIДСИЛЮВАЧ, А IМIТАТОР
У їжу кладеться у 50 разів більше покращувачів смаку, ніж 40 років тому. З 500 харчових добавок, популярних у світі, підсилювачів смаку їдять, мабуть, найбільше. Найпоширеніший із них — глутамат натрію. Він родом з японської та китайської кухні. Вперше його виділили з водоростей, потім навчилися отримувати хімічним шляхом.
Але різко вперед індустрія сухих бульйонів і приправ пішла пiсля відкриття американських хіміків. 1962 року вони запатентували суміш трьох солей натрію — глутамату, інозінату й гуанілату. Це була речовина зі смаком яловичини. Пізніше шляхом зміни пропорцій вищеназваних солей з’явилися соуси і підливи зі смаком курки або грибів. Тож правильніше говорити «імітатор», а не «підсилювач» смаку.
