Запитання конкурсу «Дня» для студентів — «Уїк-енд у Ризі» — зацікавили багатьох молодих людей, як студентів, так і тих, котрі тільки збираються ними стати або нещодавно отримали вищу освіту. Розв'язання запропонованих завдань, як відзначила одна з учасниць конкурсу, допомогло дещо активізувати роботу «сірої речовини» нашої молоді. Першим надійшов на конкурс «Проведіть уїк-енд у Ризі» лист Iнни Климчук. Всі три її відповіді поєднані не лише міркуваннями про те, коли влада в Україні стане справді народною. Дівчина демонструє ту життєву позицію, коли не чекають чогось там з неба, а воліють самі творити для себе ту державу, в якій нам усім хотілося б жити. Київський десятикласник Тарас Опанасенко не лише чітко уявляє, якій справі присвятить своє життя, а й пов'язує її з особливостями розвитку народногосподарського комплексу нашої країни та його перспективами. А роздуми школяра про якості нашого народу, що «тримають» Україну у ХХ столітті, не позбавлені певної спостережливості.
Вітаю, «День»!
Якщо можна, то відповіді на твої (можна на «ти»?) запитання в № 171 конкурсу «Уїк–енд у Ризі» я дам короткі, але від душі. І, якщо можна, не в тому порядку, в якому стоять запитання.
1. На даний момент Україна живе за формулою «народ для держави», «Україна для світу». А от, коли б до цього додати «держава для народу» і «світ для України», — тоді й успіх, і процвітання нашої держави в ХХI столітті були б забезпечені.
3. Багато хто зі старшого покоління озирається на минуле й не хоче побачити майбутнє, живе за старими правилами й не хоче сприймати нових. Це стосується й «застарілих» державних керівників, хоча самі вони й переконують нас у протилежному.
2. Що ж робити нам, молодим? Боротися та вдосконалюватися. Витримати всі натиски «дядь» і «тьоть» і збудувати свою державу, яка справді цінуватиме нас, свій народ. Державу, якій не будуть давати вказівки ні ООН, ні НАТО, ні ЄС, а питатимуть поради в неї, держави, якій не кидатимуть цвілий шматок під ноги, а яка зустрічатиме гостей своїм запашним короваєм. Інна КЛИМЧУК Чернігівська обл., с. Количівка
Добрий день, шановна редакціє!
Я ще не студент, але обов'язково ним стану у ХХI столітті. Сучасна молодь прагматична, і це добре. Вважаю, що Україна — насамперед аграрна держава. Вона має найбільший потенціал у цій сфері, тому я хочу вчитися на агронома, щоб здобути базові знання в галузі рослинництва.
Населення Землі різко зростає, проблема продуктів харчування вже нагальна для багатьох країн. Отже, потрібні нові, суперсучасні технології для вирощування врожаїв. Наприклад, космічні супутники. А чому б і ні? За допомогою супутників супердержави продемонстрували під час воєнних дій надточну стрільбу. Тепер подумаємо: а що, якби комп'ютером обладнати сівалку і керувати за допомогою супутника сівбою, внесенням добрив, засобів захисту? Усе було б спрямоване тільки на культурні рослини, а не на бур'яни.
Ось чому формулою успіху України в наступному столітті я вважаю стрімкий розвиток аграрно-космічних секторів. Через те мало бути спеціалістом-аграрником, треба добре розумітися і на комп'ютерах, програмуванні, механізмах та машинах, знати мови.
Щодо якостей старшого покоління, котре «не пускає» Україну в ХХI сторіччя, — це те, що воно, це покоління, родом з обкомів, райкомів, колгоспів і радгоспів, де прояв яскравої індивідуальності нищився, як мовиться, «на пні», необiзнаність селян та робітників була вигідна. Тому й прийшли до такого фінішу.
Я канікули і часом вихідні проводжу в селі, бачу там розвалену і розкидану у високих бур'янах сільськогосподарську техніку, напівп'яних байдужих механізаторів. Про що можна вести мову?
Отже, щоб здійснилися мої мрії про аграрно-космічне поєднання, потрібні великі зміни в політичному житті, що дасть поштовх до змін в економічному та соціальному житті.
